Книга натяків
Книга 23.05.2016

Книга натяків

Ростислав Котерлін про Книгу натяків

Ідея зайти на територію письменників спонтанно виникла у мене в Варшаві в 2005 році під час перебування на стипендії Міністра Культури Польщі GAUDE POLONIA.

Я спілкувався з чудовими людьми, мав багато вільного часу, а сьогодні це одна з найважливіших цінностей для людини. Тож міг ретельно відстежувати величезну кількість власних і чужих рефлексій стосовно різних аспектів нашого життя: способів висловлювання, мислення, прагнень досягти якоїсь справжньої чи фальшивої мети. Багато читав польською, українською, дещо російською і порівнював прочитане на якихось ментальних шальках.

Я переживав тоді стан класної самотності, тому ідея написати книжку видалась мені властивою і реальною. Почав це активно робити на другому чи третьому місяці стипендії, але за кілька тижнів, не повний місяць роботи, написавши половину тексту, зупинився, потрапивши у ступор. Я зрозумів, що це фатально і далі не буде нічого, що мого сорокарічного на той час досвіду, знань про життя не достатньо. Я знав і прочитав багато теоретичних та художніх текстів, але я не знав життя, не міг передбачити, як все буде далі.

Я записав той текст на флешку і забув про нього майже на десять років. Пам'ятав лише ідею, сам намір і радість творення.

Кілька років тому, несподівано серед ночі, як це часто буває, мені спала ідея нової виставки. Коли я почав думати про те, як її робити, то згадав, що щось подібне вже колись писав. Перечитавши з флешки той старий текст, я зрозумів, що він є повною квінтесенцією цієї можливої виставки, він про те, що я хочу робити, як художник. Я побачив всю картину повністю. Це був подарунок долі, якому я дуже вдячний. І коли майже через десять років я вирішив дописати книжку,то просто упродовж двох-трьох тижнів ходив і лише записував. Не сідав за письмовий стіл і щось вигадував. Ні, я просто занотовував вже готові, сформовані в меніфрагменти тексту. Це могло бути серед ночі, і я записував на якихось підручних папірцях чи на невеличкій шкільній дошці моєї дочки. Ці кілька тижнів я просто писав те, що проходило крізь мене в звичних життєвих ситуаціях, як текст. І раптом це все склалося в одну картину. Це було парадоксально, бо знадобилося прожити десять років, щоб за кілька тижнів дописати умовно другу половину і закінчення цієї невеличкої книжки.

Але я вірю цьому тексту, бо фактично я його не писав у якомусь традиційному розумінні. Я був лише інструментом і тільки записував те, що спадало на мене.

Цей текст є і літературою, і водночас певним концептом життєвим, філософським, втіленим у доступній для читача оповідальній формі. Але, зважаючи на відгуки перших читачів, я розумію, що він мені вже не належить, і кожен почує в ньому щось своє.

Рожевий квадрат, 2016, мішана техніка


Головним натяком в книжці є «людяність» в людині, а всі політичні, соціальні маркери, описані в цьому тексті є лише тлом. Але це «зле» тло щоденно переслідує нас своїми «кошмарами», забираючи можливість для вільного і чистого спілкування про речі, які є значно важливіші й ґрунтовніші в людському житті. Власне я й намагався натякнути на ті найтонші, найглибші, найзагадковіші людські можливості на тлі цієї порнографічної політико-соціальної дійсності.

В житті кожної людини є моменти, коли вона може себе втратити. І це дуже важлива життєва точка, і рідко коли людина готова до неї. Важливо відчувати де ти сам, а де тебе вже нема, і тобою грають інші сили.

В цій книжці є багато іронії, гротеску, але є і туга. Ця туга універсальна для нас, це туга за райськими часами. Але ми живемо в часи гібридних зв'язків між людиною і технологіями. Сучасні технології прискорюють можливість для кожного з нас зустрітися з самим собою. І це добре. Однак багато людей при цьому можуть потрапити в глибокий сон, в чарівну ілюзію, де не буде гострих кутів, а все буде обтічне, райдужне, і так, можливо, триватиме століттями. Але в критичних ситуаціях кожен все одно опиниться сам з собою, коли ніхто не підкаже, що робити далі. Це ті моменти, коли людина може відчути, що вона не сама, що вона є частиною великого цілого…

Книга натяків – це не суто монологічна література, притаманна для більшості письменників Центрально-Східної Європи. Це спроба написання ширшої рефлексії, коли той, хто говорить, пам'ятає про це щомиті. Кожна книжка про щось натякає. Книга натяків – спроба художника змалювати текстом антилюдський дух часу, натякаючи, наполягаючи на людяності. Серед усього сучасного хаосу є непомітні люди, наміри і натяки, про кого, і про що варто говорити.

Книга натяків – самодостатня книжка, яка, втім, буде артефактом на виставці «Неясний об'єкт життя» в арт-центрі Павла Гудімова Я Галерея. Вона підсвічуватиме виставку, і навпаки виставка віддзеркалюватиме, засвічуватиме «усі» натяки книжки. Поки що це все.

17.05.2016


Зрівноваження, 2016, мішана техніка


Фраґмент з книги

ЗАКОН

Може, лише в наступному житті, котре настане ще в цьому, Хтóсь збагне, що у світі немає поділу на чорне і біле, на красивих і некрасивих, бідних і багатих, рожевих і голубих, хохлів і кацапів, правих і лівих, поляків і литовців, німців і французів, євреїв і арабів, американців і китайців, чехів і ландскнехтів, своїх і чужих, воїнів якихось імамів і захисників торжества демократії, ворогів і друзів, вовків та ягнят – світ є одним-єдиним цілим, а всі поділи залежать від пункту бачення, від гри, в яку граєш або в якій грають тобою. Є дуже багато фальшивих намірів, які маскуються під той єдиний, Божий і неповторний. Етноси об'єднуються у нації довкола єдиної мови чи єдиного наміру? На деякий час, зазвичай на декілька тисяч років, колективна народна свідомість пристає до найживучішого і через те найсправедливішого чийогось прагнення, яке поволі обростає новими мірками, знаками, символами; і так у долонях жерців – оберегів цього наміру – народжується, плекається і виростає до космічних масштабів велика така і могутня, інтернаціонально-космогонічна Жаба, яку не під силу проковтнути жодним росіянам, китайцям чи американцям. Це здатні зробити лише «марсіє», невідома поки що людству форма життя на планеті Марс. А тут, на Землі, велетенську ж бо Жáбу виплекали в собі Пý, К-рíл, Йé, Мé, Кé і ще Кé, і Фé, і Éс і ще Бé. Перетравити її своїми добірними шлунковими соками, а потім вивільнити за вітром темну есенцію того надсмердючого калу зможе тільки той, кому нема чого досліджувати і не досліджувати. Бля, працюю на так званому постзомбіянському просторі, хоча в сусідній країні маю колеґу на ім'я-намір Кýрде. Часто я переношусь до Атлантики, коли сk не в змозі дати собі раду з цією барвистою оравою, де щороку з'являється чимраз більше близьких та знайомих для мене Йóхо.

Поділ – це ієрархія і справедливість, – кажуть провідники мас.

Поділ – це Закон, – кажуть сильніші, хоча сильніших і слабших також немає. Немає навіть поділу між життям і смертю. Є просто гігантська маса хитросплетінь і переплетінь колективного та індивідуального еґоїзму. Без поділу Земля злетить зі своєї орбіти, – вважають невірні і правовірні астрономи, – і немає іншої правди на цьому світі. Так є в природі, яка множиться і живе завдяки поділу, – наполягають антропологи, – бо хто ж заперечить різницю між статями або відмінності у кольорі шкіри й волосся, формі черепа чи грудей, довжині пеніса чи розрізі очей. А як ділиться час з простором? І де пролягає межа між тим, що людське, і тим, що над людиною? В небі чи під землею, всередині чи зовні? Не давати себе поділити було важкою справою, бо щомиті тебе міг зжерти якийсь розумний хижак чи злий вірус. Ще складніше було з тими, хто виходив з гри і цілковито не надавався до поділу. Зазвичай їх приносили в жертву, бо ніхто не вірив у неподільність. Вслід за жертвою з'являлося відчуття провини, жити з яким було тяжкою мýкою. Щоб полегшити життя, муку обертали в ритуал. Участь в ритуалі згладжувала відчуття обділеності і давала надію, що все буде добре. Ті ж, хто уникав заклання, безперешкодно снували часом і простором, натякаючи всім на очевидний поділ і невидиму неподільність. Але їх було так мало, одиниці, що здавалося, ніби їх немає. Отож якщо так було і так є, то нехай собі так і буде. Цей досвід перевірявся впродовж мільйонів років, бля. Не відпускай одразу тіло, яке опанував. Це може бути хибний виклик.

Wow!, 2016, мішана техніка

14.12.2016 – 30.01.2017
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
14.12.2016
Подія Київ Національна парламентська бібліотека України
04.11.2016 – 24.11.2016
Виставка Тернопіль Галерея Бункермуз
01.03.2017 – 21.03.2017
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
16.11.2016 – 12.12.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
19.10.2016 – 12.11.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
14.09.2016 – 17.10.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
01.06.2016 – 25.07.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
27.05.2016 – 29.05.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея