Модель для художника: муза чи засіб?
27.02.2018

Модель для художника: муза чи засіб?

Про ідеї, навіяні виставкою Володимира Костирка «Художник і модель».

Стосунки художника з моделями подекуди цікавили аудиторію значно більше, ніж його творчі здобутки. Часто, саме завдяки харизматичному образу натурниці й ореолу «таємничості» навколо їхніх з майстром взаємин і формувалася популярність, у цьому випадку неважливо – позитивна чи негативна. Безсумнівно також, що кожен художній твір має у собі дві складові: форму і зміст, які можуть почергово брати гору або й повністю витісняти одна одну. Отож, що або хто є моделлю та інспірує митця до створення робіт: саме тіло, пов'язане з особою власника чи його безлике упредметнення на полотні? Через аналіз відомих в історії мистецтв прикладів співпраці «митець – муза» і «митець – об'єкт для форми» спробуємо докопатись до відповідей і розшифрувати сенс, закладений Володимиром Костирком у роботах, об'єднаних на виставці «Художник і модель».

Почнемо у хронологічному порядку – з одного з найвідоміших художників доби Відродження – Сандро Ботічеллі. Так натхненням і моделлю для картин «Народження Венери» і «Портрет молодої жінки» стала Симонетта Веспуччі, яка, за свідченнями сучасників, була першою красунею Флоренції і таємним коханням митця. З полотен видно, що художник прагне «увіковічнити» саме образ, одухотворити його, розкрити своє ставлення до натурниці, яка безсумнівно виступає для нього музою. Інтерес до тіла, як предмету зображення, у Ботічеллі відіграє другорядну роль і не відомо чи справляли б роботи митця таке враження на аудиторію, якби не його особистий потяг до моделі, романтизований згодом у масовій культурі.

"Народження Венери", Сандро Боттічеллі, 1484-1486. Репродукція з офіційного сайту Галереї Уффіці.

Схожий тип зв'язків «автор-муза» відбувався і між Прерафаелітами та Елізабетт Сіддал, яка стала героїнею знакових для братства творів. Рудоволоса натурниця уособлює «еталон» мистецького напрямку, що сформувався на противагу засиллю консервативності Вікторіанської епохи і ця еталонність розкривається не лише в середньовічному образі з картини «Офелія» Джона Еверетта Мілле, а й у її діяльності.

"Офелія", Джон Еверетт Мілле, 1851-1852. Репродукція з офіційного сайту Галереї Тейт.

Елізабет була єдиною жінкою-художницею, чиї роботи демонструвалися на виставці Прерафаелітів 1857 року, вона не соромилася виказувати власну думку в суспільстві і змогла піднятися «соціальним ліфтом» не завдяки вдалому шлюбу, а через творчість, інтерес до якої виявляв впливовий арт-критик Джон Рьоскін. Стосунки Елізабет з художником виходили за рамки простого позування, адже вона була коханкою, дружиною і натхненницею головного ідеолога Прерафаелітів – Данте Габріеля Росетті. Співпраця Росетті і Сіддал доволі поширений приклад зв'язку між моделлю і митцем (особливо, коли їх пов'язують не лише професійні відносини), де останній може відігравати другорядну роль, адже його твори не сприймаються без візуалізації моделі.

"Beata Beatrix", Данте Габріель Росетті, 1864-1870. Репродукція з офіційного сайту Галереї Тейт.

Заслуговують на увагу і стосунки з натурницями Пабло Пікассо, у якого було багато жінок і всіх він запевняв в беззаперечній любові, адже кожна з них відігравала роль каталізатора, стимулюючи творчість художника. «Кожен раз, коли я змінюю жінку, я маю спалити ту, що була останньою», – от тобі й трансформація стилістичних особливостей, пов'язаних зі стосунками «митець-муза». У випадку Пікассо – це перехід до кубізму, що наприкінці співпав з розривом з Фернандою Олів'є. Однак якщо приклади співпраці художника і моделі, описані вище, більше спиралися на еротизм, ліричність, то у Пікассо знаходимо місце і сексуальній складовій, притаманній мистецтву модернізму, а слова художника з картини Володимира Костирка: «Жодної еротики, тіко секс!», адресовані Лі Міллер – лише підтверджують дану тезу, підводячи до наступного типу співпраці між митцем і моделлю.

Ліворуч: "Лі Міллер і Пікассо після звільнення Парижа", Лі Міллер, 1944. Фото з сайту Національної галереї Шотландії. Праворуч: фрагмент роботи "Picasso i modeljka" Володимира Костирка, 2017. Фото з архіву арт-центру Я Галерея.

Коли союз «художник – муза» існує переважно у романтизованому вигляді завдяки любовним або дружнім стосункам, обов'язково овіяних плітками і легендами задля підсилення образу, то інший тип зв'язків «художник – об'єкт для форми» майже завжди має позаду виключно професійний бекграунд. Наприклад, співпраця Анрі де Толуз-Лотрека з його натурницями-повіями, в яких він вбачав виключну фактурність для перенесення на полотно. Митцю була необхідна несублімована природність, розкутість і сексуальність, яку могли надати лише дами легкої поведінки. Лотрек переносив тілесність моделей на картину у якості предмета, що доповнював би загальну композицію, а не виступав як одухотворений образ, що може існувати сам по собі.

"Софа", Анрі де Тулуз-Лотрек, 1894. Репродукція з офіційного сайту музею мистецтва Метрополітен.

До упредметнення натури вдавався і французький живописець Бальтюс, який зображав здебільшого «набоковських» дівчат-підлітків на своїх полотнах. У нього модель – це виключно натура, ознаками якої є еротизм, що полягає у недосвідченості і пробудженні чуттєвості в молодому тілі. Усі персонажі картин – замінні, адже їх персоналії не наділені ілюзіями романтизму, а виступають виключно як засоби задля вираження провокативного творчого задуму митця і підтримки автентичності його художнього стилю.

"Замріяна Тереза", Бальтюс, 1938. Репродукція з офіційного сайту музею мистецтва Метрополітен.

Знаковим зразком ставлення до моделі здебільшого як до предмету є також і перформанси Ів Кляйна, при чому тут слово «предмет» доцільно вживати у найпрямішому його сенсі. Для проекту «Антропометрії» художник використовував натурниць замість звичних пензлів, валиків і палітр, пишучи безпосередньо оголеним тілом, вимащеним у синю ультрамаринову фарбу. Але тут Кляйн пішов ще далі, адже він був лише організатором, дерижером перформансу, а не митцем. Отже, він виключив себе з ланки зв'язку з моделлю, надаючи останній повну свободу для фігуративного вираження. Тобто і Кляйна, і Лотрека, і Пікасо (в окремих випадках), і Балтюса об'єднує ставлення до натурниці як до ще одного формоутворюючого засобу, а не оспіваного надихаючого образу «музи».

Перформанс "Антропометрії" Ів Кляйна, 1960 (фотограф - Чарльз Уілп). Фото з офіційного сайту-архіву: yvesklein.com

Повертаючись до виставки Володимира Костирка, знаходимо і третій вимір співпраці художника з моделлю – випадок, коли сам митець виступає в ролі натурника, наприклад для автопортрету. Це простежується в картині «Ja maljuju v styli barokko», першоджерелом для написання якої стала робота «Давид з головою Голіафа», де Караваджо, за однією з версій, зобразив себе і в образі пастуха, і в образі велетня.

Ліворуч: "Давид з головою Голіафа", Караваджо, 1610. Репродукція з офіційного сайту галереї Боргезе. Праворуч: Фрагмент роботи "Ja maljuju v styli barokko" Володимира Костирка, 2017. Фото з архіву арт-центру Я Галерея.

Однак якщо з полотном «Ja maljuju v styli barokko» все зрозуміло, то інша праця Костирка – «Durer Hirst», хоч і має в собі схожі риси з розглянутою вище, але все ж виявляється складнішою для іконографічного аналізу. Митець використовує фрагмент з «Автопортрету оголеним» Альбрехта Дюрера – пеніс, поєднуючи його з абстрактними горошками Герста, що символічно розкриває дихотомію художників і їх особливостей у різних світоглядних вимірах. Модель у роботі «Durer Hirst» - це «сукупність» образотворчих засобів, які мають в собі історичну підоснову, пов'язану з творчою манерою знакових для своїх епох митців.

Ліворуч: фрагмент роботи "Автопортрет оголеним" Альбрехта Дюрера, 1500-1512. Репродукція з сайту: wikiart.org. Посередині: фрагмент роботи "Арахідний ангідрид" Дем'єна Герста, 2008. Фото з офіційного сайту Дем'єна Герста. Ліворуч: фрагмент роботи "Durer Hirst" Володимира Костирка, 2018. Фото з архіву арт-центру Я Галерея.

Насамкінець, розглянувши відомі приклади співпраці між художником і моделлю, у роботах Володимира Костирка помічаємо певну розміфологізацію куртуазних стосунків та іронію над канонами. Використовуючи прийоми авангардного мистецтва в усталених художніх образах і навпаки, поєднуючи Хьорста з Дюрером, Дюшана з Енгром та надаючи Караваджо сучасного забарвлення, Костирко стирає межі історичних епох і упереджень. Художник утворює своє розуміння моделі – «мозаїку», яка має складові як формальні, так і образні, що не виключають одна одну, а іноді й синтезуються. Тобто, митець спонукає глядача до аналізу і асоціативного мислення, пошуку взаємозв'язків, які й стали висхідними «взірцями» для тієї чи іншої роботи. Поняття ж «моделі» (не лише натурниці або музи) і її взаємозв'язків з художником розуміється ширше та індивідуально для кожної окремої праці, що розмиває умовності в сучасному мистецтві та надає творчості Костирка глибини і провокативності.

Ганна Орищенко

25.03.2020
Як півстоліття тому у Львові зробили виставку Пабло Пікассо, фотоклуб, з якого вийшли відомі львівські фотографи, де збирались юні любителі авангардних митців та живе, неприкрашене місто на світлинах майбутнього відомого фотографа.
22.03.2020
Наталія Пономарьова про те, які образи хвороби знає історія Європейського мистецтва.
03.12.2019 – 09.01.2020
Виставка Львів Я Галерея
03.12.2019 – 14.01.2020
Подія Львів Я Галерея
30.09.2019 – 12.10.2019
Виставка Житомир Кінотеатр Жовтень (майдан Корольова, 14)
10.09.2019 – 20.10.2019
Виставка Львів Я Галерея
17.07.2019 – 02.09.2019
Виставка Київ Я Галерея
22.05.2019 – 26.05.2019
Виставка Київ Мистецький Арсенал
20.06.2019 – 22.09.2019
Виставка Львів Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького
26.12.2019 – 28.12.2019
Подія Львів Я Галерея