Уламки пам’яті з Олегом Введенським: перші, хто бачили Пінзеля, досі непубліковані роботи Сельського, закриті музейні простори
17.04.2020

Уламки пам’яті з Олегом Введенським: перші, хто бачили Пінзеля, досі непубліковані роботи Сельського, закриті музейні простори

Фланери з Сельськими, квартирники в Леопольда Левицького, подія, що вплинула на пізню творчість Марґіт Сельської та зйомки у недоступних музейних закутках – у розмові з Олегом Введенським та Мирославою Ляхович. Частина друга.

Олег Введенський – львівський фотограф, дизайнер, фотографував та товаришував з відомими львівськими митцями, автор книг «Львів і Галичина у літографіях Карла Ауера», серії публікацій «Зупинена мить. 100 років львівської фотографії 1839-1939» в «Галицькій брамі». Автор світлин до книг-альбомів про Теодозію Бриж, Олександра Аксініна та Леопольда Левицького.


Леопольд Левицький, Олег Введенський, Павло Бедзір, вдома у Введенських, 1965 рік, приватний архів Олега Веденського

Ви були добре знайомі з Леопольдом Левицьким. Фактично він став для вас провідником в мистецьке середовище Львова?

Пам'ятаю, то був травень 1961 року. Тоді вперше почали відзначати день художника в графічній майстерні Дому художника (9 номер на площі Міцкевича, який тепер зруйнований, – ред. ). До речі, ви знали, що Домом художників він був ще за Польщі?

Олег Введенський і Леопольд Левицький, на фотозйомці єврейського кладовища в Калуші, 1965 рік, приватний архів Олега Введенського

Власне, там я і познайомився з Левицьким. Він був дуже відкритий і щирий. Побачивши в наших очах спрагу до знань, запросив до себе додому. Під час візитів розповідав та показував свої гравюри. Ми з братом стали частими гостями в нього. Почали обмінюватись книгами, брати в нього читати.

Леопольд Левицький та Ігор Введенський, Львів, 1964 рік, фото Олега Введенського

Коли мій брат Ігор привіз Леже з Москви – ми Левицькому принесли подивитись. До нього тоді Сельський приходить і такий: «Ох! Яка книжка!». Ходить легенда, що Сельський вчився в Леже, він в нього не вчився. Він вчився у відділі Краківської академії в Парижі. В школі Леже навчалась лише Марґіт. Вона була офіційно студенткою кілька років в нього. Ну, але так, як Марґіт і Роман були разом, то Роман знав Леже, є ж навіть спільні їхні фото.

Той самий альбом Фернана Леже, фото Олега Введенського

Отож, Сельський в нас теж попросив той альбом, так ми з ним познайомились. Ми тоді жили на сучасній вулиці Костя Левицького, а Сельські на сучасній – Академіка Павлова. Запросили їх в гості дивитись альбоми та книги. Роман спочатку приходив лише з Марґіт, а потім запитав, чи можна привести з собою Романа Турина, Вітольда Монастирського і Карла Звіринського. Потім Сельські нас до себе покликали: показували свої роботи, розповідали про них. Ми до них теж своїх знайомих приводили. З Сельськими ми товаришували добре, Роман навіть подарував дві свої роботи моєму брату на весілля. До речі, вони ніде досі не публікувалась.

Роман Сельський, композиція, подарунок Ігорю Введенському


Роман Сельський, малюнок, подарунок Ігорю Введенському, 1957 рік

Раніше ж всі по домах ходили. Були лише вечірки на квартирах. Кав'ярні тоді були як екзотика, хіба лише в Інтуристі (тепер готель «Жорж», – ред). Там можна було випити каву з французьким коньяком.

І книги теж рідко купували, частіше ними обмінювались, ділились.

Ми з братом Ігорем познайомились з деканом фізичного факультету Університету – Михайлом Сеньківим. Він в 60-их був у відрядженні в Алжирі, допомагав закладати фізичний факультет, там зав'язав багато знайомств. Сеньків був більше колекціонером, ніж любителем мистецтва. Коли він повернувся до Львова, налагодив таку систему: надсилав за кордон марки, а йому взамін приходили книги по мистецтву. В основному про модернове, а також розкішні альбоми по класичному мистецтву. Пам'ятаю, чимало було з видавництва Skira. Він ці книги продавав, але нам перед тим давав подивитись. Запам'яталась мені книга про монументальне мистецтво Італії, він її в букініст здав на продаж. А ще декан збирав відкритки – лише з модерними стилями – починаючи з постімпресіонізму аж до своїх сучасників. Мав сотні листівок – два альбоми. Всі -ізми європейські. Де поділась та колекція, поняття не маю. Якось він відправив закордон колекцію з марками з Гітлером, це відслідкувало КДБ, через що його зняли з посади декана, хоча потім далі працював на фізичному факультеті і їздив собі в Африку.

Був один книжковий шедевр, який пів міста дивилось. Художник Мацелюк мав альбом Сальвадора Далі. Шикарніша велетенська книжка. Вона з рук в руки передавалась, як щось священне.

У Львові почали з'являтись прислані закордонні альбоми. І в нас теж було своє джерело мистецьких тенденцій. Коли брат з Дрозніним були в Москві, шукаючи матеріали для виставки Пікассо, відкрилась велика французька виставка. Вони познайомились з куратором виставки Кирилом Ельчаніновим. Потім ми висилали йому у Францію книги з поезією російською, а він взамін – альбоми та каталоги аукціонів, і деякі текстові матеріали російською. Ми використовували будь-яку можливість отримати інформацію по мистецтву: навіть теоретичну роботу Казимира Малевича «Від кубізму до супрематизму» ми переписали вручну, а великий альбом Архипенка, який випросила в когось Бриж, я повністю відзняв і роздрукував потім для власного користування.

Переписаний трактат К. Малевича як експонат в галереї Гері Боумена, Львів, 2015 рік, фото Олег Введенський

Сельські, Звіринський, Турин … Це знакові імена в українському мистецтві. Про багато написано, як про художників і діячів. Ви, будучи в компанії цих митців, якими їх пригадуєте в повсякденному спілкуванні?

Турин… От він був такий дуже «свій хлопець», простий і добродушний. Звіринський в основному, коли приходив в гості – мовчав, просто дивився, розглядав, поводив себе закрито та обережно. Карло був справжнім підпільником. Роман Сельський мав дуже аристократичну натуру: ввічливий, акуратний, не те що, наприклад, Левицький, в того такий творчий безлад завжди був, а до Сельського приходимо – там кожна робота має своє місце.

Друкарський станок Леопольда Левицького, Львів, 1960-ті, фото Олега Введенського

У Левицького за всіх серце боліло, він був готовий кожному допомогти. Сельський, той не такий, може, тому що йому важче в часи війни і після прийшлось. Сельський ніколи не говорив про політику. У Сельського також було інше коло спілкування, там були його довоєнні друзі. Вони сиділи і за келехом згадували Париж, але ми не були вхожі в цю компанію.

Роман Сельський, фото з приватного архіву Олега Введенського

Розкажіть про Марґіт.

До війни головною в їхній парі була Марґіт. Роман, той на других ролях, на мою скромну думку. Вона активніша була. В першу чергу в «Артес» запросили її, адже вона добре зналась з Александром Кшивоблодським (один із засновників Артес, – ред), він її фотографував, пам'ятаєте? Та й після війни вважаю, що Марґіт більш експериментальна.

Марґіт Сельська, 1925 рік, фото Александра Кшивоблодського, Музей міста Лодзь

Так от, Марґіт вчилась в школі, не майстерні Леже, і фактично у своїй творчості не була під його впливом. Якось між іншим в неї жартома вилетіло: «В мене була можливість стати Марґіт Леже, але я не прийняла цю пропозицію». Через багато років відкривши цей альбом з повною підбіркою Леже, вона по-новому сприйняла майстра.

Фото з архіву Олега Введенського

1963 рік. Надя Леже і її чоловік Жорж Бартьє привезли виставку Леже в Москву. Ми про це в газетах прочитали і зразу дзвонимо Сельським. Проходить тиждень чи два, Сельський передзвонює і каже: а ми їздили на виставку. Про цей факт ніхто ніде не писав. Сельські розповідали про душевну зустріч з Надею. Цілий вечір розмовляли. Вони ж з Марґіт добре були знайомі, Надя, коли вчилась там, французьку не дуже добре знала, Марґіт їй все перекладала. Власне, після цієї виставки Сельська потрапила під вплив Леже. Ми можемо простежити це, глянувши на різні періоди її творчості.

Марґіт Сельська, «Брама», 1929 рік, фото з приватного архіву Олега Введенського

Марґіт Сельська, композиція, 1960-ті, фото з приватного архіву Олега Введенського

Знаю, що окрім квартирників, в той час серед богеми було популярно фланерити містом та околицями, розмислюючи в голос над творчістю своєю і друзів, ділитись новими тенденціями в мистецтві.

Ми з Сельськими ходили пішки на озеро в Глинну Наварію. Нас було десять людей. Серед яких була художниця Гера Левицька, близька подруга Теодозії Бриж. На жаль, я не відзняв, як ми на озері відпочивали. Там же організовували читки матеріалів по мистецтву. Пам'ятаю, читали Жана Рене Базена, його есе про французьке мистецтво – «Художник і сучасний світ» і нобелівську промову Альбера Камю. Ще раз ми ходили до Медової печери. Сельський любив набирати групу і гуляти навколо міста. З нами теж Роман Турин ходив. Вони втрьох проводили час : Марґіт, Роман і Турин, так товаришували ще з Парижа, на Корсику разом їздили.

Роман Сельський, «Пляж», 1960-ті, фото з приватного архіву Олега Введенського

Ви були фотографом відомого скульптора та мистецтвознавця Дмитра Крвавича. Він мав доступ до найпотаємніших закутків музейного середовища міста.

Так, ми познайомились ще в 1961 році, він запам'ятав мене через нашу виставку Пікассо. Крвавич запросив мене фотографувати до його мистецьких статей. Я чимало разів бував в його майстерні.

Ми якось ходили з Крвавичем у фонди українського музею (тепер Національний музей, – ред), які були у комплексі Вірменського собору. Очі важко було відірвати від старовинних ікон і картин, для нас ці ікони дістали й Крвавич кожну коментував. Це залишило в моєму сприйнятті мистецтва яскравий слід. Якось в книзі відгуків я побачив запис від самого Вітторіо де Сіко, та інших кінорежисерів, на жаль, не пригадую імена. Собор тоді зачинений був. Пам'ятаю, навколо тиша і спокій, я знімаю фрески Генрика Розена. Шкода, що в чорно-білому.

Вірменський собор, 1930-ий рік, фото Людвіка Вележинського, приватний архів Олега Введенського

Вірменський собор, 1930-ий рік, фото Людвіка Вележинського, приватний архів Олега Введенського

Ви з братом одні з перших, хто побачили й почули про Пінзеля.

Добре пам'ятаю, як Борис Возницький привіз до Львова перші роботи Пінзеля. Він ще працював тоді в Українському музеї. Нас з братом Крвавич покликав туди подивитись. Вони були в поганому стані, обв'язані шнурками, як мученики якісь. Я їх знімав, правда, фото всі віддав Возницькому потім.

Дмитро Крвавич, приватний архів Олега Введенського

Крвавич нас не лише заводив в цікаві важкодоступні місця, він розказував і пояснював, в гості приводив художників. Сам водив нас до Олекси Шатківського. Він, до речі, жив в цьому домі, що на розі Коперника і проспекту Свободи. Розглядали картини, розмовляли. Раз ми прийшли і Крвавич підвід мене до картини Шатківського і каже: «Дивись, яка фактура, він хворів, кілька років не міг кисть в руках тримати і всі картини пальцем малював».

Олекса Шатківський, портрет дівчини, фото з приватного архіву Олега Введенського

Ще в цьому ж домі жив і помер інший художник – Ростислав Лах. Не те, що б він був відомий і страшно талановитий, проте завзятий – це точно. Міг днями не їсти, але малювати. Його жінка з дому вигнала через те, що він особливо не заробляв. Тинявся по вулиці мало не в лахмітті і постійно малював. Тоді з союзу художників йому виділили маленьку квартиру на розі вулиці Коперника і проспекту Свободи. Вона потім вся захаращена його роботами була.

Ростислав Лах, «Роздвоєний», 1980-ті, фото з приватного архіву Олега Введенського

Лах мав не багато друзів, тому, коли в нього якогось дня зупинилось серце, він сердечником був, ніхто не дізнався. Так і пролежало тіло два роки, в квартирі, з ввімкненою газовою конфоркою. Потім його жінка все ж зробила йому посмертну виставку в картинній галереї і видала альбом робіт.



В наступній частині: товаришувати з Теодозією Бриж, маловідомий талант – Гера Левицька, як відкривались та заборонялись виставки експериментальної графіки.


Читати першу частину.

25.03.2020
Як півстоліття тому у Львові зробили виставку Пабло Пікассо, фотоклуб, з якого вийшли відомі львівські фотографи, де збирались юні любителі авангардних митців та живе, неприкрашене місто на світлинах майбутнього відомого фотографа.
20.05.2020 – 14.06.2020
Виставка Львів Я Галерея
03.12.2019 – 09.01.2020
Виставка Львів Я Галерея
03.12.2019 – 14.01.2020
Подія Львів Я Галерея
25.05.2020 – 30.11.-0001
Виставка Онлайн Я Галерея
30.09.2019 – 12.10.2019
Виставка Житомир Кінотеатр Жовтень (майдан Корольова, 14)
10.09.2019 – 20.10.2019
Виставка Львів Я Галерея
26.12.2019 – 28.12.2019
Подія Львів Я Галерея