Уламки пам’яті з Олегом Введенським. Частина 3. З чого почався львівський мистецький андеграунд, як загубились роботи Никифора і чому у Львові відмовились від Аксініна
13.10.2020

Уламки пам’яті з Олегом Введенським. Частина 3. З чого почався львівський мистецький андеграунд, як загубились роботи Никифора і чому у Львові відмовились від Аксініна

Олег Введенський – львівський фотограф, дизайнер, фотографував та товаришував з відомими львівськими митцями, автор книг «Львів і Галичина у літографіях Карла Ауера», серії публікацій в «Галицькій брамі»: «Зупинена мить. 100 років львівської фотографії 18

Ви багато часу проводили з Теодозією Бриж та Герою Левицькою. Про Бриж, до прикладу, чимало відомо, проте, що б Ви такого пригадали з приватних візитів, чого не пишуть книги?

Не пам'ятаю з ким першим ми з братом потоваришували - чи з Герою Левицькою, чи з Теодозією Бриж. З Теодозією були хорошими друзями. Перші публікації скульптур Бриж - з моїми фото, в журналі «Жовтень». Я зробив 90 світлин для книги-альбому з її роботами. Ми багато часу проводили в її майстерні, йдеш кудись – зайдеш до неї, а там вже компанія сидить. Бриж часто телефонувала до мене і просто запрошувала сфотографувати чергову нову скульптуру. Якось я зафільмував Бриж, як вона сиділа на лавочці з чоловіком Женьою. Потім приходжу до неї в гості, а тут нова скульптура виліплена, там де вони з чоловіком, точно з мого фото зроблена.

Теодозія Бриж і Євген Безніско, 1963, фото Олега Введенського

Левицька? Про неї не багато написано, єдине, що була така художниця. Що її відрізняло від інших?

Гера Левицька володіла високою майстерністю, саме в ремеслі. Малювала багато на замовлення. Жінки, котрі їхали тоді в Ізраїль, замовляли в неї портрети. Дуже добре прописані вони були, хоча вистачало в Гери і авангардних картин. Наприклад – є мій портрет з оком на лобі.

Портрет Олега Введенського, 1960-ті, Гера Левицька

Є така думка, що закритість тих часів сприяла оригінальній творчості. «Залізна завіса», відсутність будь-яких впливів були особливими стимулами для художників, але ж «завіса» була вже не така й штивна, чи не так?

Ми тісно спілкувались з Богданом Горинем. Він через свої зв'язки, родинні, отримував з Заходу багато книг по мистецтву і ділився з нами. Мені тоді до рук різні альбоми потрапляли. Один з таких, альбом Олександра Архипенка, я його повністю перезняв для Теодозії Бриж. Наші мистецтвознавці Шимчук чи Космолінська писали про Сельського і Звіринського, що вони відкривали для себе мистецтво, ловлячи західні радіохвилі. Які дурниці! Звіринський їздив до Польщі, він був з тих перших, в кінці 1950-их, які перетинали кордон, мав там брата. В Польщі він знайомиться з тамтешнім середовищем художників, звідти починається весь Звіринський. А ще виставки в Москві, інколи художники туди їздили, в країни Балтії. Я особисто теж, в музеї, на виставки. Якось повертаюсь з такої поїздки, здається, це було десь під кінець 1960-их, а в нас відкрилась новаторська виставка кераміки Тараса Левківа. Я пішов туди і не втримався, кажу: так, країнах Балтії вже давно подібне роблять. Він образився.

Ви хочете сказати, що Левків вкрав ідеї в балтійських колег?

Та ні, не крав, звісно, але був під впливом. Він же ж їздив на симпозіуми туди, потім до Франції. Знаєте, що Пікассо навіть про його якусь виставку відзивався. Це було десь в 1970-их.

Портрети, шамот, 1970-ті, Тарас Левків, фото Олега Введенського

До речі, про плагіат. Ви якось згадували, що Львів – був і є одним з найбільших центрів підробок

Ви ж тільки подумайте: академія, ще в кількох інших закладах готують художників. Це ж ненормально, що робити випускникам. Десь 4-5 років тому в Польщі був великий скандал на аукціоні з підробками, всі шляхи вели до Львова. Взагалі вивіз в Польщу був гігантський, завжди. Фактично тут функціонує фабрика підробок, які постачають по всій Європі. Два роки тому мені показали фото робіт десятків підробок під різних відомих авторів та стилів. Вони призначались на Польщу.

Але й оригінали теж нелегально вивозились зі Львова

Так, це ще тягнеться з 1945 року. До Польщі, частково офіційно, вивозили полотна з приватних колекцій та музеїв. Оригінали Сельського, наприклад.

Композиція з голубим корінням, 1966 рік, Роман Сельський, з архіву Олега Введенського

Ви обіцяли розповісти історію про втрачені роботи Никифора. В цьому, як мені пригадується, винними були не перекупщики мистецтва, а відомі імена львівського мистецького середовища

Як ви вже знаєте, я товаришував з Романом Турином. Пам'ятаю, як він розповідав про Никифора і Шульца. Бруно Шульца в 1960-их ніхто не знав. Йому ж Шульц подарував чотири роботи тушшю. Розказував про Никифора, як з ним познайомився, як робив в Парижі виставку його. Ну про неї всі пишуть, єдине, що ніде не згадують, що Турин вивіз близько 300 робіт Никифора і не повернув їх. Історія така: Сельський і Турин в Парижі, після виставки не мали грошей на білети додому і заклали ці всі роботи Никифора, аби мати як повернутись. З роботами незрозуміло, що трапилось. Єдине знаю, Турин їх не викупив.

Потім Турин знову поїхав до Никифора в Криницю і взяв в нього ще більше 200 робіт. Коли почалась війна, ці роботи відніс в Український музей, здав на депозит Свєнціцькому. Не знаю, чи було це завірено документально. А вдома в нього залишилось десь до 30 робіт і ще 4 роботи Бруно Шульца. В 1967 році Турин запросив мене перезняти ці всі роботи і попросив, аби я їх взяв на зберігання. Та папка в мене під ліжком пролежала більше року. Я всім друзям показував і розказував про цих двох художників, адже ніхто в той час і гадки не мав, що такі були. В 1968 році, Турин вирішив робити виставку Никифора і тоді я повернув йому папку. Літом перша виставка була в Домі архітектора( Порохова вежа – ред.). 27 робіт і, здається, були теж якісь мої репродукції. Турин ще мені запрошення підписав, воно досі в мене зберігається. Потім цю виставку повторили в Музеї етнографії, а згодом в Будинку спілки письменників в Києві зробили виставку. В тому ж році Никифор помер.


Вулиця великого міста з хмарочосами, Никифор, з колекції Романа Турина

Коли почалась музейна чистка, ще при Сталіні, на початку 1950 - их, багато знищили колекцій. Робили це під виглядом ревізії, казали, ніби, віддають у спецфонди, але насправді багато нищили, спалювали, розкрадали. Отож, ще коли Турин був живий, приходить до нього один тип і каже, що знайшов його папку з роботами Никифора і може ними поділитись. Ймовірно, попала вона йому до рук під час однієї з «ревізій». Турин ніяк не відреагував і пішов до музею, робіт там не було. Вже після смерті Романа до племінниці знову приходив той тип і пропонував – половина вам робіт, половина мені. Вона його вигнала. Слід робіт пропав. Це мені сама племінниця Турина розказувала.

Ви все своє життя перебували в мистецькому середовищі Львова. Фактично, ви були свідком початку його формування?

Так, пам'ятаю, що у 1962-ому році відбулась перша виставка молодих художників, в картинній галереї, хоча жодних документів про то не збереглось. Вона була збірна, персональних тоді майже не робили. Такі події завжди супроводжувала інтрига: щось повісили, потім приходить комісія і знімає, завжди знаходили щось неугодне.

Перший виставковий зал був в Кларисках (Музей Пінзеля – ред.). З 1970-их там відбувались персоналки та художні салони.

А як щодо більш неформальних мистецьких подій?

Так, були експериментальні – художник Зеновій Кецало організовував в залі Будинку художника, він там завідував графікою. Там в 1973 і 1982 році було 5 виставок, називались «Експериментальними виставками графіки». На одній з таких - висварили «Алісу» Олександра Аксініна. Це був 1976 рік. На цьому ту виставку закрили.

Офорт з серії «Аліса в країні чудес», 1976 рік, Олександр Аксінін, фото Олега Введенського

У 1987 році відбулась перша виставка-дискусія в приміщенні храму на Марії Сніжної. Її ще називають перша неофіційна виставка «Запрошення до дискусії». Від неї почався андеграунд. Тоді там діяв Музей фотографії, хоча по факту не функціонував, виставляти там якісь фотоапарати. На ній представили 111 авторів. Організовував Юрій Соколов, там різні вар'ятські інсталяції та хепенніги були: поліно пиляли, півні бігали, деякі роботи просто валялись на підлозі.

Фото з виставки «Запрошення до дискусії», 1987 рік, фото з архіву Олега Введенського

У 1989 – 91 роках Ігор Подольчак проводить свій «Інтердук» в підвалі Домініканського собору. Це було перше СРСР міжнародне бієнале графіки. Важливо, що це була репрезентативна виставка, в першій взяли участь художники з 40 країн, в другій з 50 країн.

Плакат з виставки «Дефлорація», 1990 рік, фото з архіву Георгія Косована

У 1990 відбулась всім відома «Дефлорація». У 1996 році відкрили Палац мистецтв. А перша приватна галерея – це «Три крапки», яку у 1988 році відкрив Жора Косован, на вулиці Івана Франка. Про неї знають більше, ніж, наприклад, про галерею «Дециму», яку у 1994 році відкрив Юра Сколов на площі Ринок, 10. Проіснувала рік.

У 1995 році відкривається галерея «Гердан» Юрій Бойка, там вже було рафіноване мистецтво, а не що попало. Ну і в 1997 році відкрилась культова «Дзиґа», вона спонсорувалась Соросом, Кауфман був дизайнером виставок і тоді вже почали видавати каталоги.

Олександр Аксінін та друзі, 1970- ті, фото з архіву Олега Введенського

Ви були знайомі з Олександром Аксініним. Ходили до нього в гості чи просто бачились на «тусовках»?

З Аксініним я познайомився в другій половині 1970-их, в Олександра Корольова, був тут такий психіатр, щойно тоді завершив медінститут. Цікавився філософією та мистецтвом, найбільше любив авангард. В нього вдома зустрічались художники з кола Аксініна. Туди ж почав ходити і сам Аксінін. Так я з ним познайомився. Ми в Корольова збирались кожної суботи. Тоді він жив на вулиці Римлянина. В Корольова була гігантська колекція робіт Аксініна, він мені на кожен день народження іншу графіку дарував. Після смерті Саші та колекція ділась кудись, частину родичі розпродали.

Ви організували виставку Олександра Аксініна в «Дзизі».

Через два роки після смерті Аксініна його друзі роблять в Нацмузеї виставку. Потім про нього забувають, років на десять. І от, в 2000 році, я на своїй власній фотовиставці, яка була в галереї Пилип'юка, зустрічаю Лесю Антонович, яка тоді «Дзиґою» завідувала. Ми розмовляємо і домовляємось, що я напишу їй список художників, чиї роботи треба виставити. Звісно, першим я написав Аксініна, потім Левицького. Виставку Аксініна зголосився робити я. На той момент в мене був з десяток його робіт, в брата Ігоря десь 15, також я почав ходити по друзях художника і просити в них. Я до виставки зібрав 150 робіт, це десь половина зі всього, що Аксінін зробив. Ми також підготували спеціальний номер «Галицької брами» під виставку і вирішили зробити каталог. Мій брат дав гроші зі своєї кишені, ще в якогось знайомого при грошах попросили.

Виставка Олександра Аксініна, «Дзиґа», 2001 рік, фото з архіву Олега Введенського

От робимо ми виставку, оформлював її Влодко Кауфман. Виходить номер «Галицької брами», каталог. І тут перед виставкою приходить податкова і все опечатує, власне, ті приміщення, де лежали газети і каталоги, хоч доступ до виставкового залу таки дали. В «Дзиґи» тоді були якісь проблеми з Податковою, з інших причин. Купа людей прийшла на виставку. А я не міг нікому дати ні газети, ні каталогу. Потім, коли розпечатали приміщення, ще рік продавали газети і каталоги.

На виставці показали два фільми про Аксініна, знайомий дав проектор, під кінець зробили круглий стіл з його друзями, потім ще міжнародну зустріч з графіками, були з Болгарії та Нідерландів. З того часу почалась епопея з Аксініним. Всі про нього говорили.

Олександр Аксінін, 1978-ті, фото з архіву Олега Введенського

Ви згадували, що у Львові фактично знехтували великою частиною робіт художника. Як це трапилось?

Сіпєр Тетяна, його друга жінка, мала багато робіт і хотіла частину прилаштувати в картинній галереї, проте Возницький відмовився. Хоча півтора десятки робіт були закуплені ще раніше, Дмитром Шелестом. Сіпєр також намагалась віддати роботи в Москву, в музей Пушкіна, ці теж відмовились. Тоді вона відвезла їх на зберігання в художній музей Таллінна. На той час ми з братом почали спілкуватись з Тетяною і вмовляти її повернути роботи назад. Вона написала на них дарчу. Ми пішли до Возницького, він ніби погодився взяти, але ж треба було поїхати в Таллінн і забрати. Отож цей документ пролежав в картинній галереї 5 років. Звісно, ніхто і не подумав поїхати і забрати Аксініна. В результаті Возницький знову від них відмовився. Тим часом роботами Аксініна зацікавились з нововідкритого в Ростові-на-Дону музею сучасного мистецтва. Вони взяли в Тетяни потрібні документи, поїхали в Таллінн і забрали Аксініна до себе в музей.

Перші дві частини інтерв'ю з Олегом Введенським про мистецьке середовище Львова:
https://yagallery.com/digest/ulamki-pamyati-z-oleg... і виставку Пікассо у Львові: https://yagallery.com/digest/ulamki-pamyati-z-oleg... читайте у нашому блозі.

Розмовляла Мирослава Ляхович

17.04.2020
Фланери з Сельськими, квартирники в Леопольда Левицького, подія, що вплинула на пізню творчість Марґіт Сельської та зйомки у недоступних музейних закутках – у розмові з Олегом Введенським та Мирославою Ляхович. Частина друга.
20.05.2020 – 14.06.2020
Виставка Львів Я Галерея
28.07.2020 – 23.08.2020
Виставка Львів Я Галерея
25.05.2020 – 30.11.-0001
Виставка Онлайн Я Галерея
26.12.2019 – 28.12.2019
Подія Львів Я Галерея
03.12.2019 – 14.01.2020
Подія Львів Я Галерея