I buy a home and we are settled down
Way out in some little country town.
Fats Domino «Yes, my darling» *

* Я купую будиночок, і ми оселимось
Подалі, в якомусь маленькому містечку.
Фетс Доміно «Так, моя люба»

Зітри уявлення. Не смикайся. Окресли теперішнє у часі. Дізнайся, що відбувається з тобою або з іншими. Розділи й розчлени речі на причинне та матеріальне. Подумай про останню мить.
Марк Аврелій Антонін «Роздуми» (VII, 29)

На початку двадцятого століття фізіолог Олексій Ухтомський розробив теорію про «домінанту», що доводила здатність організму виконувати найважливішу, в даний проміжок часу, функцію, за рахунок інших, менш важливих. Це основний осередок збудження в центральній нервовій системі, який пригальмовує інші центри. Для науковця «домінантою» було те, що визначає напрям людського сприйняття – механізм, що інтегрує відчуття в цілісну картинку. Таким чином, Ухтомський знайшов, з точки зору фізіології, той двигун, завдяки якому збагачується досвід людини й збираються докупи враження, формуються думки.

На початку того ж століття з'являється інша теорія, але вже в літературі. Віктор Шкловський пише статтю «Мистецтво, як прийом», в якій розглядає «зінакшення» як метод опису не шляхом називання імені чи означення, а створенням особливого сприйняття предмету, його «бачення», а не «впізнавання». Мова йде про проблему звикання, коли з часом погляд замулюється, і велика кількість речей в нашому житті, що потребують переоцінки, пропускається, а «слон» лишається не поміченим. Перед мистецтвом, зокрема, літературою, постає нове наукове завдання – заглибитись у сутність предмету. Не довіряти його зовнішній оболонці, не «впізнати», а розібрати на частки й побачити. Ось декілька чудових цитат з цього приводу: «Стаючи звичними, дії автоматизуються… автоматизація з'їдає речі, сукню, меблі, дружину та страх війни», «Аби знову відчути життя, речі, щоб зробити камінь камінним, існує те, що називається мистецтвом», «…Щоб побачити речі, необхідно, перш за все, подивитися на них так, начебто вони не мають жодного значення, начебто вони – загадки», «Стирання уявлень – необхідний крок для досягнення точного сприйняття речей».

Та ось початок двадцять першого століття, коли Ленін може кататися на роликах зліва направо, а Сталін на фотографії в соціальній мережі – стояти із сережкою у вусі та діамантовою лілією замість комуністичної зірки на рожевій фуражці. Час, коли люди з кіньми не те щоби перемішалися, а погляд не просто замулився – він повернувся зіницею в душу, яка, здається, вийшла на обід. Дискурс. Наратив. Масова культура, філософська парадигма та гидка посттоталітарна відрижка. І ось ти виходиш на вулицю, прогріту лагідним сонцем покоління пластикового пістолетика, поспішаєш на зустрічі з якимись людьми, яким насправді діла до тебе немає, а все навкруги воліє, все навкруги волає: «З'ЇЖ МЕНЕ! З'ЇЖ МЕНЕ ПРЯМО ЗАРАЗ! З'ЇЖ МЕНЕ, Я НЕ МОЖУ БІЛЬШЕ ЧЕКАТИ!» І ти їси, знову й знову, знову й знову, тому що голодний. Ось ти й ситий, і все начебто непогано, але дивне відчуття, що щось забуто. Щось назавжди загублено на цьому звалищі, де Гінзберг зі своїм друзякою Джеком знайшов свій перший соняшник – у цьому безнадійно заплутаному дроті, в жахливій соціальній павутині…

…У «Домінанті» Олена Бланк ділиться своїми артефактами, які говорять про щось просте, чесне й знайоме, але, на жаль, далеке й, здається, недосяжне. Ти бачиш поліно, що, як у казці, тихенько нашіптує: «Що домінує в тобі, крихітко?» Але кинь його у вогонь – і воно не згорить, вдар по ньому сокирою – і воно дзвінко розсиплеться на багато маленьких і гострих уламків… Стає зрозуміло, який це прекрасний керамічний обман. Подушка гіпнотично й лагідно манить: «Що домінує в тобі, людино?» Але на неї не покладеш свою важку хаотичну голову. Звісно, бо вона керамічна. Здається, все зрозуміло і з дровами, і з подушками, але в тому й справа, що нічого, насправді, не зрозуміло. Питання залишається без відповіді. Що домінує в мені? Квадрат зовсім не чорний, в ньому немає ясної динаміки й протесту. Що в мені домінує? Він сірий і мовчазний. Лише затишне тепло пульсує зсередини цих назавжди запломбованих листів, в яких художниця приховала прості й зрозумілі людські істини, пов'язані із домашнім затишком, відкритістю і незалежністю, до яких ані з наративом, ані з парадигмою, на жаль, не дістанешся. Що домінує в мені?

*Владний… панувати… дім (лат.)

Василь Скакун