Добровільний ув'язнений власної майстерні, Андрій Сагайдаковський рідко полишає затишний Львів, дедалі більше заглиблюючись у дослідження деталей буденного існування. Видобуваючи філософські істини з простих і банальних речей, він занотовує їх на старих килимках, що мають здатність трансформувати будь-який простір, у якому опиняються, на інтелектуальний лабіринт. Кожна робота художника перебуває в оточенні власного смислового поля, процес розшифрування якого, як правило, закінчується аксіоматичною формулою – «Це є...», а решту додумайте самі.

Йдучи за логікою трьох крапок, рано чи пізно натрапляємо на знак запитання. Який із усіх можливих світів є предметом найбільшого захоплення Андрія Сагайдаковського? В інтимному діалозі між художником і речами, які його оточують, народжується Фрагмент інтер'єру – проект-узагальнення, демонстрація об'єктів із внутрішнього світу митця, що випадково опинилися в полі зору й застигли в анонімних образах.

Фіксація окремих моментів дійсності нагадує сцену з експериментального кіно, де очевидні речі, опинившись у фокусі кінокамери, виявляють інший бік реальності.

Обіцянка щастя перекреслюється і розчиняється в порожнечі умовного пейзажу. У тавтологічному нагнітанні «ситуації» перешкода вузької спідниці перетворюється на складну життєву дилему.

Зі «зворотної часової перспективи» реальність піддається деконструкції в роботі «Лекція анатомії доктора Тульпа». Звертаючись до сюжету картини Рембрандта «Урок анатомії доктора Тульпа», художник розкладає назву твору на частини, начебто зображаючи й «препаруючи» самого Тульпа – амстердамського хірурга й анатома XVII ст., який повернув до медичної етики принцип Гіппократа «Aliis inserviendo consumor» («У служінні іншим згасаю сам»).

За словами Сагайдаковського, назва проекту – «більш абстрактна, ніж буквальна». У визначення інтер'єру потрапляє все, що хвилює художника – буденні предмети й онтологічні метафори, між якими, за допомогою тексту, встановлюється знак рівності. Обмежений простір полотна чи картини, кімната майстерні, частина тіла, епізод із власної чи колективної пам'яті – все це стає приводом замислитись над власною екзистенцією – «тут-буттям» (М. Гайдеггер), що є справжнім і єдино вартим способом існувати у світі. Буттям, що повертається до художника у моменти зосередженого спостереження за життям – таким, «яким воно є».

Олена Єгорушкіна