Київ. Я Галерея

НАПОЛЕОН. Олександр Ляпін і Юрій Соломко

01.12.2021 – 15.01.2022

Виставка Київ Я Галерея

Що потрібно, аби не загубитись у світі? Ідеї? Цінності? Люди? Події? Місця? Кожен має зо п'ять персональних маяків, які скеровують його шлях. Однак сьогодні, як і тисячі років тому, пробиратись світом навмання, спираючись лише на суб'єктивні орієнтири — справа радше купки екстремалів зі сталевими нервами й повною зневірою у вічне. І щоб там хто не писав* про кінець всього вічного, особисте завжди буде зв'язаним зі спільним, а інтуїція десь, хоч і дуже глибоко, але дуже тісно з'єднана з об'єктивними законами світу. Щоразу озираючись на внутрішні маяки, важливо не втрачати й зовнішні орієнтири.

У давнину колективний досвід фіксували у вигляді малюнків: сцена полювання на мамонта на стіні якоїсь із печер не була конкретним випадком із життя прахудожника. Вона відображала те, з чим стикався кожен його одноплемінник у своїх буднях. Поступово до вохрових дерев додавались кути гір, вугільні риски доріг і лінії річок. І так допоки ми сьогоднішні не опинились перед картою світу — чи не єдиним об'єктивним, що вказує нам на масштаб і множину шляхів.

Сучасна географічна карта — це набір знаків, що позбавлені власного змісту. Останній народжується лише у процесі перетікання особистого, у колективний, а далі — в об'єктивний досвід, зафіксований і визнаний всіма. Від спостережень першопроходця і до математичного факту: за тисячоліття людської історії карта стала тотальною дійсністю, у якій немає місця враженню випадкового подорожнього. Її безкомпромісність — щось на кшталт фатуму, боротьба з яким марна. Але рух Землі й рух на Землі мало схожий на застигле географічне полотно хоча б тому, що з появою карт першопроходці не зникли.

«Наполеон» — проєкт Юрія Соломка та Олександра Ляпіна, у якому митці розхитують стабільність дійсності. Стикаючись із фатумом географічних карт, вони повертають персональну відповідальність за свій шлях, окреслений ідеями, цінностями чи враженнями. Ця робота відбувається поетапно, як при зведенні (чи розбиранні?) будинку. Об'єктивність карт перекривається колективним тілом, що, своєю чергою, стає основою для з'яви суб'єктивної реальності. Професійний художник Соломко розбиває правила географії випадками образів. Наївний — Ляпін все це перекриває винятками фантазії. І чим більше шарів на полотні, тим більше воно нагадує стіну печери, чистий лист палімпсесту, торт «Наполеон».

Перед глядачем розгортається метамодерний парадокс: накопичення сенсів призводить до деструкції. Доповнення карти новими фактами нівечить її безкомпромісність, перетворюючи досвід усього людства на замальовки першопроходця.

Марина Богуш

*Йдеться про авторів недавнього і минулого і їх нігілістичні праці: Ф. Ніцше («Весела наука»), Ж. Ф. Ліотар («Становище Постмодерну»), Р. Барт («Смерть автора»), Ф. Фукуяма («Кінець історії та остання людина») та інші, яких було немало.