Львів. Львівська Національна Галерея Мистецтв

Нові старі майстри

04.08.2011 – 04.09.2011

Ярослав Присяжнюк / твори з фондів Львівської національної галереї мистецтв

Виставка Львів Львівська Національна Галерея Мистецтв

Куратор – Павло Гудімов

Артем Волокітін / Олексій Колесніков / Микола Коломієць / Володимир Костирко / Павло Маков / Олена Полященко / Ярослав Присяжнюк / Євген Равський / Садан / твори з фондів Львівської національної галереї мистецтв


Сучасне українське мистецтво існує у парадоксальній ситуації: воно глибоко укорінено в традиції і, здебільшого, є «традиційним» у найкращому сенсі цього слова. Однак такий традиційний інструментарій як мистецтвознавче осмислення тих чи інших процесів та музеєфікація мистецтва незалежної країни досі залишаються відкритими й надто болючими питаннями для мистецької спільноти. На шляху скорочення дистанції між мистецтвом і словом, мистецтвом і музеєм, мистецтвом і аудиторією куратор Павло Гудімов ініціював серію музейних проектів, об'єднаних навколо мети артикулювати помітне явище в українському мистецтві – феномен «нових старих майстрів».

Говорячи про мистецтво пострадянського простору, а відтак і сучасної України, важливо пам'ятати про сильну академічну мистецьку школу, що залишила її по собі у спадок велика країна. Недивно, що українські художники до сьогодні вдало використовують традиційну мову живопису, скульптури, лінориту тощо, знаходячись при цього у смисловому полі сучасного мистецтва. З іншого боку, будучи довгий час дещо «відрізаними» завісою від здобутків класичного західного мистецтва, представлених у численних європейських музеях та публічних зібраннях, вони виробили в собі певний пієтет до старих майстрів – від караваджистів до Рембрандта і голландського натюрморту. По-третє, з кінця 70-х рр. ХХ сторіччя звернення до традиційних медіа, фігуративності й сюжетності як альтернативи модернізму, що вичерпав себе, є природнім процесом у світовому мистецтві й визначальним для епохи постмодернізму. Про останнє також говорить у своєму кураторському дослідженні New Old Masters мистецтвознавець Дональд Каспіт: «Час повернути Старих Майстрів із вигнання – із могили – визнаючи те, що вони і сьогодні продовжують вчити нас мистецтву та його значенню. Час віднайти природний зв'язок із традиційним мистецтвом [...], адже мистецтво Старих Майстрів – справжня terra incognita, глибока шахта, чиї багаті творчі ресурси були довгий час закриті від нас». Подібно до світової практики, в Україні творчість «нових старих» має різнобічні прояви, як жанрові – у живописі, графіці, скульптурі, фотографії, так і з точки зору особистих стратегій авторів.

Музейний проект Нові старі є першою спробою артикулювати це явище в українському мистецтві. Важливою компонентою проекту стала тісна співпраця з музеями, колекціями та спеціалістами із західного мистецтва. Географія експонування проекту при цьому обмежилась природними факторами наявності у тому чи іншому місті художнього музею та творів європейських майстрів у їхніх колекціях. Проект стартував в серпні 2011 у Львівській галереї мистецтв, що є невипадковим рішенням, адже колекція та історія саме цього музею сприяє вибудовуванню, мабуть, найякіснішого та найцікавішого діалогу традиції та сучасності.


Нове старе...

«Все нове – це добре забуте старе».

«Все тече, все змінюється. Не можна увійти в одну й ту ж річку двічі».

Нам добре відомі ці філософські вислови, ми часто цитуємо їх, не замислюючись, що вони по суті заперечують один одного. Немає ні сенсу, ні шансу визначити, що з них є «істина», а що – ні. Ми приречені борсатися серед мудрих цитат і йти навмання серед дороговказів, які позначають часто протилежні напрямки. Наймудріші у кожному поколінні намагаються вибудувати концепції і структури, щоб внести хоч якусь «ясність» і впорядкованість щодо культурного розвитку людства, шукають закони цього розвитку. Лінійність давно вже замінили на циклічність; створили модель розвитку по спіралі, але вона також не тягне на універсальність і поруч з'являються схеми з кількох паралелей чи замкнутих систем. Закони віднайти не вдається, тільки – закономірності.

Історія мистецтва розсипалася би на біографії митців та окремі твори, якби не Йоган Вінкельман (1717-1768) і його теорія стилів. Ми почали оперувати епохами, які послідовно змінювали одна одну: античність, Візантія, романський стиль, готика, Ренесанс, бароко, класицизм... Правда, послідовність була відносною, і вже у ХVII ст. класицизм замість того, щоб дочекатися завершення бароко, розвивався з ним паралельно, а далі продовжував з'являтися у кожному наступному столітті, отримуючи префікс нео- чи псевдо- класицизму. Те ж саме почали робити бароко і візантійська традиція.

ХХ століття запровадило кардинальні зміни в мистецтві: на початку поставило крапку у вигляді чорного квадрату на всій фігуративності і предметності зображення, наприкінці – перекинулося до інсталяцій і нових медіа. Фарби і пензлики мали б засохнути вже давним-давно, але ними продовжують малювати як абстрактні твори так і реалістичні. Гравюру продовжують різьбити, а скульптуру – ліпити. Звісно, ті майстри, що вміють це робити. І Люціану Фройду* ще кілька тижнів тому не було ніякого діла до Йозефа Бойса чи Іллі Кабакова...

Традиційних живописців і скульпторів поменшало, але вони не зникли. Причин їхньої "невмирущості" є декілька. Вони – консерватори за своєю натурою. Техніка, майстерність виконання мистецького твору – категорії, які ціняться в середовищі цих художників не менше, ніж новизна і оригінальність ідеї. Матеріальність артефакту, можливість його зберегти, а значить зберегти і вкладені в нього гроші – далеко не останній аргумент для колекціонерів, мистецького ринку і самих авторів, які мають якось виживати в цьому світі. І ті з них, хто зі старою технікою привносить у свої твори нові ідеї, стають актуальними, відомими і дорогими.

Наявність таких майстрів в Україні має під собою підґрунтя радянської художньої освіти: республіканська художня школа в Києві, художні училища та інститути в Києві, Харкові, Львові, Одесі. Критичне ставлення до академічних методів навчання привело Захід до того, що мало хто там з випускників художніх інституцій вміє намалювати анатомічно правильно людську постать. Академічна художня освіта в СРСР з усіма її мінусами в умовах соцреалізму тренувала око і набивала руку, вчила будувати композицію і класти лесировки. Далі художники вчилися вже самі: музеї, книжки, інтернет...

У свій проект Павло Гудімов запросив лише тих, хто використовує технічну майстерність задля творення нових провокативних і, часом, парадоксальних смислів. Він влаштував їм зустрічі з творами із музейних колекцій Львова, Дніпропетровська, Києва. Звичайно, для діалогу підбиралися співзвучні роботи: за стилем, сюжетом чи композицією. "Нові" ніколи не бачили ці твори "старих", що зберігаються в фондах. Складно сказати, що дасть діалог між ними, але діалог – це завжди шлях до розуміння. Проект є типовим прикладом постмодерністської гри. Це – гра майстрів, і кожного разу це – унікальна гра. В Дніпропетровську і Києві буде зовсім інший розклад.

Орієнтири "нових" щодо минулих епох досить легко прочитуються: ренесансні парафрази Олени Полященко; відголос овочевих конструкцій Дж. Арчімбольдо у натюрмортах Олексія Колеснікова; захоплення Євгена Равського караваджизмом; пошана бароко у Володимира Костирка; класична анатомія м'язів в скульптурах Садана; любов до пожовклих старих карт і планів Павла Макова; смакування натуралізму Миколою Коломійцем; енгрова овальність форм Артема Волокітіна; символізм пейзажів Ярослава Присяжнюка.

Поруч з орієнтирами одразу ж видно й відмінності, що вказують на приналежність саме до "нових" і на індивідуальну манеру кожного конкретного автора. "Старі" не могли так намалювати. У творах "нових" є свій хід, присутній певний знак, що дозволяє розпізнати сучасника. І справа не тільки в тому, що поруч з черепом лежить вилка електроприладу (Є.Равський), а джорджонівська Венера пливе над канапою, вкритою клітчастим пледом (О.Полященко). Можливість кадрувати, акцентувати на фрагменті – уроки, які дала їм фотографія (А.Волокітін, Є.Равський). Майстер, що «ся помилив», міг це зробити, тільки побачивши зависання картинок на моніторі. Коментар (виключно латинськими літерами) посилює іронічність зображень В.Костирка, де поєднується графічне й живописне, домінує перука, або ...тату. Сфумато пейзажів Я.Присяжнюка також не введе в оману: авторським підписом на них – фокус об'єктиву. Дублювання, помноження одного мотиву нашаровує філософські підтексти у технічно досконалих роботах П.Макова. Захоплення викликають павутиння кольорових олівців М.Коломійця, з яких постають його Лоліти. В натюрмортах О.Колеснікова овочі з гримасами людських облич далекі від замилування «тихим життям». Свої створіння Садан поміщає в спеціальний простір, який організує як контекст, як інсталяцію.

Багаті запасники Львівської галереї мистецтв дозволили вибудувати різноманітні діалоги. Гофрований білий комір почав звучати лейтмотивом в темі Memento mori, коли поруч з фламандською дамою ХVII ст. і «Портретом жінки» О.Бознанської опинився твір В.Костирка. Ніж виявився головним композиційним акцентом у різних за сюжетами картинах: «Аполлон і Марсій» невідомого художника ХVII ст. і «Жертвоприношенні Авраама» Є.Равського. А невеличка «Спляча Венера» просто засвідчила, що «нові старі» – це регулярне явище в історії мистецтва. Автор ХVIIІ ст. не став буквально копіювати Джорджоне. Він переклав свою сплячу красуню на інший бік, змінив пейзажне тло і наділив її порцелянове личко посмішкою мадам Помпадур. Він просто намалював жінку своєї доби. Свій час, людей своєї доби фіксують і «нові старі» на початку ХХІ ст.

Досить швидко вони стануть старими і прийдуть нові...

Віта Сусак

*Люціан Фройд (1922-2011) – відомий англійський портретист, онук Зигмунда Фройда.


За підтримки директора Львівської національної галереї мистецтв, Героя України Бориса Возницького, завідувача відділу європейського мистецтва XIX­XX ст., кандидата мистецтвознавства Віті Сусак, Боттега Галереї та Марини Щербенко, Ігоря Хомина, Марії Сойко, реставраторів і всіх співробітників Львівської національної галереї мистецтв.

07.02.2018 – 05.03.2018
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
10.05.2017 – 12.06.2017
Виставка Львів Національний музей у Львові ім. А.Шептицького
14.09.2016 – 17.10.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
27.10.2015 – 28.11.2015
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
03.06.2015 – 29.06.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
29.04.2015 – 01.06.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
09.07.2014 – 11.08.2014
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
08.11.2013 – 14.12.2013
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
27.04.2013 – 10.06.2013
Виставка Одеса Галерея ХудПромо
19.12.2012 – 28.01.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
06.06.2012 – 10.09.2012
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, тераса
07.03.2012 – 07.04.2012
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б
05.10.2011 – 07.11.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57
08.06.2011 – 04.07.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б
16.02.2011 – 14.03.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57
24.11.2010 – 14.12.2010
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57
01.09.2010 – 27.09.2010
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57
03.04.2010 – 17.04.2010
Виставка Харків Муніципальна галерея
10.02.2010 – 09.03.2010
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б
23.09.2009 – 12.10.2009
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
29.07.2009 – 12.08.2009
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
11.02.2009 – 02.03.2009
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
14.09.2008 – 05.10.2008
Виставка Львів Галерея Дзига