Київ. Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Новий наїв

Дмитро Молдованов, Vado

16.03.2011 – 21.04.2011

Звідки ж ще має черпати «наївний» художник матеріал для творчості? З буденності, яка для нього завжди має цінність, якою б стороною вона до нього не поверталась.

Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Дмитро Молдованов – художник з Миколаєва – має досвід навчання в Одеському художньому училищі, ряд виставок в Україні та за кордоном. На певному етапі творчості він відмовився від професійної освіти, відверто називаючи себе в публічних виданнях «напівсамоуком». «Абориген Промзони» – ще одна самоназва, яка відображає стан свідомості художника в рідному місті: з одного боку, це пересичення образами промислової культури, зіпсованої екології, низького рівня життя, з іншого – самотність і відчуття загубленості в «джунглях» міста. Схильність художника бачити реальність «по-дитячому» тільки підсилює це враження і відбивається на полотні через вибір диспропорційності й однотонності «плаского» малюнку. Підкреслюють «дитячість» і чітко промальовані назви, які художник залишає на полотні, то натякаючи на смисл картини, то підкреслюючи ту чи іншу деталь зображення.

Завдяки контрасту «сонної» буденності й романтики Молдованов створює максимально наближену до реальності міфологему «середньостатистичного міста», у якому довгі черги в супермаркеті й банальність пивних кіосків не заважають жінці й чоловіку зустріти одне одного. Оголені натури на картинах художника майже позбавлені еротичних натяків – та сама романтика побачень із квітами, що змушує героїв підійматися над землею й «ширяти» в повітрі. Вплив середньовічних іконописців простежується в своєрідній манері зображення людського тіла – округлі очі, довгі шиї, кістки, що несподівано випинають на повному тілі – і це змушує сумніватися в можливості існування абсолютного анархізму в творчості, яку сповідує Молдаванов. На «пекельні пейзажі» Ієроніма Босха натякають і маленькі людські фігурки на полотні «Дірка в небі». Очевидно, що навчання в академічній школі таки залишило свій «відбиток» у свідомості художника, і факти з історії живопису не «минули» безслідно.

Новий водопій – назва, з одного боку, метафорична, з іншого – буквальна, оскільки саме так називається те місце, де мешкає Дмитро Молдованов. Звідки ж ще має черпати «наївний» художник матеріал для творчості? З буденності, яка для нього завжди має цінність, якою б стороною вона до нього не поверталась.

Олена Єгорушкіна


«Людина з 90-х», за власним визначенням, Vado не визнає авторитетів у мистецтві – за винятком Вінсента Ван Гога, котрий, як здається художнику, теж «жив» у кінці минулого століття. Ностальгія за тими роками визначила й творче кредо Vado: «Це був прекрасний час – час можливості самореалізації, хаос, повна анархія!»

У художника з довгою спортивною кар'єрою потяг до творчості з'явився природно – як результат захоплення видатними особистостями сучасності: спортсменами, акторами, політиками й музикантами. Мистецтво для Vado схоже на спорт: «Енергія шоку, енергія сильного враження – це те, що їх єднає». Почавши малювати восени минулого року, художник створив більше десятка полотен, які в циклі Нового Наїву вперше були віддані на суд публіки, і, за передбаченням автора, могли шокувати відвідувачів Я Галерея. «Однак я не проти шоку, – усміхається Vado, – бо коли людина шокована, вона починає думати». Школою малювання для нього стали роботи Ван Гога, а філософія Ніцше в її квінтесенції образу Заратустри – підказала техніку створення портретів «сильних особистостей».

«Воля й харизма в мистецтві так само важливі, як і в спорті», – вважає художник, зазначаючи, що в наш час важко знайти персонаж для портрету. Основним критерієм «відбору» є сила характеру й свобода мислення, з якою особистість прямує своїм шляхом, незважаючи на думку оточення. Відтак, і у виборі технік малювання, на думку Vado, художнику не має заважати академічна освіта: «Вчитися нічому не потрібно. Я переконаний, що в людині вже є всі її таланти – їх необхідно тільки розкрити». При цьому, «натурою» для створення портрету служить не жива людина, а фотографія чи відеокадр, на яких її особистість проявилася особливо яскраво. Надмірний акцент на деталях, таких як очі, усмішка чи зморшка на чолі, відображають авторський погляд на Особистість з великої літери: «Їхні обличчя можуть бути виснажені, зморшкуваті, але на них є відбиток світлого шляху».

...Згадуючи Заратустру, Vado, напевно, не знав, що Ніцше у його образі описав «рокову жінку» XIX століття Луїз Саломе, в яку були закохані ледь не всі «інтелектуальні генії» того часу. На його портретах – майже виключно чоловіки, які не тільки викликають захоплення масової аудиторії, а й служать проекцією власного Я художника – тоді як жіночі образи чинять супротив намірам портретиста: «Мої спроби малювати жінок закінчилися невдачею – я ж бо чоловік, і мені важко побачити в собі жінку».

Олена Єгорушкіна

18.01.2017 – 25.02.2017
Виставка Дніпро Арт-центр Я Галерея
01.06.2016 – 25.07.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
04.02.2016 – 17.03.2016
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
23.09.2015 – 26.10.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
10.07.2013 – 05.08.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея