Виставка Перспектива пейзажу Андрія Сагайдаковського отримала назву на честь однієї з картин художника.

Цей твір експонувався на фестивалі Гогольфест (вересень 2009, Мистецький Арсенал, Київ) та у кураторському проекті Павла Гудімова Тюнінг (серпень 2009, Я Галерея); згодом сильно постраждав під час пожежі в арт-центрі Я Галерея.

Поєднання пейзажу, вибудуваного на поверхні старого килимка згідно канонам академічного живопису, з прибитим поряд до стіни телефонним довідником міста Львова 1980-х рр., загострювало протиставлення нескінченного дискурсу щодо зв'язків між марнославством і осмисленістю буття за його межами.

На прохання прокоментувати власну виставку митець відреагував підкреслено просто:

«Я живу тут і тепер, – тут, де мушу зробити те, що мене вражає: дратує або подобається; все, що на мене діє. Добре чи погано це виходить, – визначати це – вже не моя справа».

Лінійна відвертість репліки стовідсотково адекватна монохромній конкретності формотворення його живопису, котрий можна було б визначити в якості різкої, майже брутальної спроби вийти за межі діагностованої і почасти сфабрикованої телепростором сучасності. Один з методів виходу за межі протистояння митця нав'язливим і повсюдним елементам медіапростору є його спроба зосередитись на пейзажі, відсутність психологізму котрого, серед іншого, заспокоює переобтяжену зайвою інформацією свідомість.

На відміну від жанрових сценок чи, скажімо, портретів, пейзаж дає можливість змінити ракурс, припустити існування простору за межами «тут і зараз», озирнутись на все, що відбувається, з певної лінійної чи, скажімо, історичної перспективи.

Перспектива пейзажу Андрія Сагайдаковського трактується в якості обіцянки пейзажу, котра, з огляду на творчість художника останніх років, може і не виправдатись. Але може і відбутися, підтверджуючи припущення щодо того, що медійні аватари сьогодення – не єдина з усіх можливих форм реакції на метафізичні властивості дійсності, даної у відчуттях «тут» і «зараз».

Дана Пінчевська, мистецтвознавець