Комбінаціями слів, коли вони виражають несуміжні, протилежні за змістом феномени, можна означити полярні стани сприйняття дійсності. Однак, завжди існує контекст. Саме в ньому вербальні опозиції набувають ширших значень, тісно вплітаються у буття й описують реальність навколо.

У контексті нашого “тут і тепер", в поєднанні тиші й гучномовця, тиша — це момент напруги. Гостре передчуття, у якому, прислухаючись, сподіваєшся застати те, що прийде на зміну цій тиші. Вона колюча, неспокійна, натягнута. Вона не приносить умиротворення і не дає розслабитись. Але у цьому самому контексті існує й інша тиша: бажана, далека, довгождана і поки недосяжна.

Гучномовець (сигнал, сирена, рупор) у протистоянні з завмерлою тишею окреслює її кордон. Звук гучномовця є акцентованим переходом від стану очікування до стану рішучості. У якомусь сенсі він стає абстрактною лінією розмежування, за якою відбудеться ймовірна подія.

Звук насичений страхом розрізає повітря.

До і після сигналу, від одного ракетного удару до наступного — існують тільки проміжки у часі, лише умовна тиша, аж поки остаточно не закінчиться війна.

Поруч із нами життя і смерть. Ми — під важезним тиском обставин, маємо оголені нерви та сильні, інколи суперечливі відчуття.

Ставимо багато питань собі та шукаємо відповідь навколо.

Часом питаємо себе про мистецтво:

- Яким воно має бути зараз?

- Чи повинне воно бути рупором, агітацією, гаслом спротиву?

- Чи повинне воно фіксувати трагедію (як “Герніка")?

- Чи має нагадати про вічні цінності людству?

- Чи може воно лишатись місцем спокою, зоною відчуження, забуття? Бути схованкою від нападу важкої реальності та негативної інформації?

- .......?

Питання змішуються один з одним, щораз провокуючи на нові пошуки відповідей: у кожній новій картині, інсталяції, новому об'єкті. У завмерлій тиші, перерваній звуком гучномовця.

*****************************************Графік роботи*******************************************