Із самого дитинства я впізнавав рідний дім за запахом. Таким чином, наближаючись до дому, заходячи в під'їзд, я відчував запах під'їзду – він відрізнявся від всіх інших запахів – школи, дитячого майданчику... Піднімаючись на третій поверх, де я жив, я відчував запах третього поверху, відкриваючи двері – запах моєї квартири. Я був вдома – я відчував це всім своїм тілом.
Коли йдеться про мистецтво, мистецтво також має свій запах: пахнуть не тільки фарби, лак, полотно, пахне ще й сам образ твору. Кожний музей, галерея має свій запах. І Артем Волокітін привносить свій дім, свій запах практично у рідні стіни –те місце, звідки почалась його виставкова діяльність – Харківську муніципальну галерею, на фестиваль Non Stop Media, лауреатом якого він став у 2006 році.
Як ми можемо говорити «дім», згадуючи тільки запах, але не згадуючи тих, хто там живе, хто наповнює дім життям. Прообразами або моделями героїв картин Волокітіна є завжди близькі люди – це мати й тітки, як у проекті Сестри, це його дружина, діти, як у проекті Дотик, або друзі та родичі, як у проектах Підлітки і Герой. Артем пише про близьких, говорить нам про ті речі, які ми не хочемо приймати – про чисте, про відносини, про щасливу долю художника.
«Експозиція «Вдома» складена з фрагментів минулого. Це етапи життя, які я пройшов і зафіксував у своїх роботах», – говорить про проект Артем Волокітін.
Якщо дивитися на насичені роботи Волокітіна, що заграють з реалістичністю, можна злякатися, можна закохатися, можна відразу органічно сприйняти, потім шукати свій додатковий зміст.
Павло Гудімов