Львів. Я Галерея

Я Мо

Ярослав Мотика

27.04.2022 – 26.06.2022

Ярослав Мотика

Він класик без п'єдесталу, завжди на його одязі можна побачити глиняний слід. Він безупинний, енергійний та сміливий. Мотика – це жива енергія землі і природи, сила людини та місія скульптора.

Виставка Львів Я Галерея

Глиба

Павло Гудімов, куратор проєкту

Люблю приходити в гості до Ярослава Мотики. Двері відчинені. Він майже завжди працює у майстерні, до робочого місця веде стежинка, якою потрібно акуратно пробиратись, щоб подивитись нові ескізи та скульптури, ступаючи між шматків глини, ескізів, залишків гіпсових форм і розкиданих фотографій. Мотика не розгубив дитячого захоплення творчістю і весь час підглядає за життям через свої твори. От і зараз, розмахуючи своїми великими руками та закидаючи голову, розповідає про свою поїздку в Урич (Тустань), про те що поряд із заповідником у лісі знайшов інші скелі, які безперечно нагадують йому сфінкса. Він говорить про вражаючий масштаб, про те скільки образів породжують гори в його голові, що перетікають у зошит з замальовками, який мені демонструє з коментарями тут і зараз. Так народжується скульптура. Велика чоловіча фігура, що сунеться з гори під час сну, як міф про камінь, що спить і повзе донизу.

Мотика живе у Львові у просторому будинку з майстернею на першому поверсі. Будинок побудував разом із батьком. Його родина – це Ярослава Мотика дружина, художниця і головна критикиня, донька Мар'яна – художниця, викладачка і батькова помічниця, онука та сестра. Тут життя кипить і хвилює. На вулиці – привабливий хаос із скульптур, матеріалів – дерева й каменю, але на подвір'ї – бездоганно організований кам'яний сад. Сад – унікальний. Сад художників – Едем, як спільне творіння Ярослави в Ярослава, де лише каміння й особливі рослини. Сад, як певний ключ до творчості художника. І справді деякі його твори схожі на природні форми або інспіровані природою. Глиби. Нарости, впадини, вигладжені чи розбурхані. Мотика знається на формі. Він точний в іронічних портретах, гротескний у вільному ліпленні жанрових сцен, захоплений тілесною красою, актом, міфом і родинними спогадами. Мотика – скарбниця історій і попри те, що він не докладний у датах, пам'ятає все в деталях. Час для скульптора не такий важливий. І на запитання: “Коли це було?", він зазвичай відповідає років 30 тому й усміхається, дивлячись тобі в очі )

Від першої його роботи в публічному просторі – «Лілея» у ставку Стрийського парку, 1966 року, – через декомунізований монумент слави радянської армії до пластики доби Незалежності він цілісний, чесний і захопливий. Ніколи не знаєш, що спаде йому на думку завтра. Останні роботи скульптора – це завжди неочікувано й відверто.

Він класик без п'єдесталу, завжди на його одязі можна побачити глиняний слід. Він безупинний, енергійний та сміливий. Мотика – це жива енергія землі і природи, сила людини та місія скульптора.

Згадую його розповіді про село Гавареччина, про спробу врятувати місцевий гончарський осередок у 1980-ті і про нашу спільну поїздку восени 2021-го з Андрієм Кісем та Соломією Лободою в пошуках майже зниклого промислу чорнодимленої кераміки. Він пам'ятав усіх мешканців, миттєво знаходив теми для спілкування з селянами, одночасно, захопливо вишуковував і видлубував на дорозі камінці, що нагадували йому скульптурні образи. Він привіз до Львова таких цілий мішечок. Чаювання з термосів біля обрізаних гілок дивакуватої старої липи на пагорбі над селом з незабутнім краєвидом осіннього дня.

Мотика має особливо об'ємний погляд на світ. Весь світ зі своїми пристрастями – як скульптура або як тема для скульптури.

Ось виникає нова тема. Люди, які солодко позіхають. Сидять на лавці, мама тримає дитину і спільно вони позіхають. Все з гумором, з сатирою.

Мотика любить говорити про скульптури. Цінує критику і скаржиться, що останнім часом не було з ким поговорити. А ще він пише вірші. Пише маленькими літерами на клаптях паперу і щоразу обіцяє їх переписати й почитати, але поки що лише обіцяє.

Він – глиба. Сам перетворився на скульптурний образ і час до часу ліпить свій портрет. Один з останніх – це складені брили як сидяча фігура впізнаване обличчя в береті, а в покручених руках – молот і блокнот з віршами.

Згадую, як він мене повів закинутими коліями подивитись на дивний сад . Ми йшли півгодини й нарешті потрапили на чиюсь закинуту присадибну ділянку, де грабовий живопліт заплутався в сітці огорожі й виріс у дивовижні неприродні форми. Мотика обійшов і прокоментував майже кожен згин і наріст. Схоже, бував там не раз. Це була захоплива подорож. Назад ми повертались в сутінках, ступаючи по мокрій, від вечірньої роси, залізній дорозі…


Команда проєкту:
Куратор – Павло Гудімов
Тексти та дослідження – Павло Гудімов, Наталія Туліна-Маруняк, Дар'я Молчанова
Команда майстерні Ярослава Мотики – Мар'яна Мотика, Микола Корнієнко, Андрій Грицак
Дизайн – Катерина Большакова
Менеджмент – Тетяна Борівець
Комунікації – Світлана Велеган
Редакція – Анна-Марія Волосацька
Переклад – Дмитро Янковий
Реставрація – Ореста Гураль
Фото – Роман Шишак, Павло Гудімов


ВАРТІСТЬ КВИТКІВ
Вхідний квиток – 50 грн
Пільговий (школярі, студенти, пенсіонери) – 20 грн.
Вхід для дітей до 12 років та учасників бойових дій – вільний





Автор

Народився 10 січня 1943 року в селі Староміщина на Тернопільщині. Живе і працює у Львові.

Початкову художню освіту отримав в Художній школі у Львові, за сприяння Романа Турина.

1966 року закінчив Львівський інститут декоративно-прикладного мистецтва, за спеціальністю монументальна скульптура. Навчався у Дмитра Крававича, Данила Довбошинського.