Дмитро Молдованов

Дмитро Молдованов – український художник, один із лідерів Hового наїву.

Народився 1967 року в Миколаєві. Малим їздив до бабусі в село Лиса Гора на Миколаївщині. Художник згадує:
«Найкращі часи мого дитинства минули в бабусі, в селі Лиса Гора. Кожні канікули ми з братом вели там вільне життя. Бавились з місцевими “хлопцами" в індіанців та мандрівників… Мій батько звідти родом. Іван. 1925 року народження. Встиг побути і в партизанах, брав Берлін. За професією – будівельник. Загинув в аварії 1972 року. Мама – інженер-будівельник, самотужки виростила мене і брата. Маму звати Бісектриса».

З дитинства Дмитро захоплювався пригодницькою літературою, мріяв стати капітаном, мандрівником або ж лісником, бо дуже любив тварин.
Навчаючись у сьомому класі, побачив по телевізору фільм про Ніко Піросманашвілі, грузинського примітивіста (можливо, драма 1969 року режисера Георгія Шенгелая), який суттєво вплинув на життєвий вибір художника.
У Миколаєві навчався в дитячій художній школі, яку називає експериментальною, бо одразу малювали на великих ватманах гуашшю, без попередніх ескізів, входячи у великий формат. Невдало вступав до Брянського художнього училища, а невдовзі потрапив до армії.

1988 року вступив в один із найдавніших закладів мистецької освіти в Україні – Одеське училище імені Митрофана Грекова. Провчився там лише два місяці, його відрахували. Перший жанр, у якому малював, – пейзаж. Виконував олійними фарбами. У часи Перебудови почав отримувати більше інформації про авангардні рухи в мистецтві. Спершу наслідував Фернана Леже, але швидко почав шукати власну мову.

Своє захоплення тиграми пояснює так:
«Чому тигри? Побачив першого тигра, який сподобався в “Сні, викликаному польотом бджоли навколо граната, за секунду до пробудження" Сальвадора Далі, – шалено сподобалась ця благородна агресія. Першого свого Тигра намалював на смерть друга, який пиячив, бешкетував: тварина нападала на людину, що тримає в руках пляшку та пістолет…»… Тварини для Молдованова – глибокі початкові символи. Історія свідчить, що тигри водились на його батьківщині. Є історичні дані про те, що київські князі полювали на тигрів у низинах Дніпра.

Працював на Художньому комбінаті у Миколаєві ліпником 7-го розряду, а після закриття цього підприємства довго працював малярем-штукатуром, поєднуючи це з живописною практикою.

Велику роль у становленні художника відіграла самоосвіта та захоплення митцями арт брюту. Доволі швидко автор випрацював емоційну та лаконічну мову, створюючи великі серії полотен. Із що разу фундаментальнішими композиціями та темами тяжіє до музейних форматів.

Від 1991 року – учасник численних виставок в Україні та закордоном.

2012 року в галереї «На Спаській, 45» у Миколаєві, разом із братом Юрієм показав «антипутінський» проєкт «І корабель пливе… Політичні сни», підтримуючи події на Болотній та дій тогочасної російської опозиції. Усі представлені роботи безпосередньо критикували політичне життя України та Росії. Хоча медіа, у яких працювали два брати, відрізняються: у Дмитра – наївний живопис, у Юрія – сюрреалістичне відео та фото.

Брав участь у дослідницькому проєкті «Новий наїв», який артцентр Я Галерея розпочав 2009 року. З куратором Павлом Гудімовим співпрацює від 2011. Разом створили понад 11 виставкових проєктів.

Поступово полотна з хижими звірами – тиграми, левами, ведмедями – переросли у феєричні колізії з міфів та класичних сюжетів. Окрім цього, Дмитро Молдованов досліджує урбаністичний простір засобами наївного малярства.

Інтенсивне кольорове насичення знаменитих джунглів Анрі Руссо (часто застосовує флуоресцентну олійну фарбу), вимріяний Едем, наповнений райськими рослинами, та побутування Людини. Тварини з виставки Молдованова «Світла трава» надихнули творців дизайнерського бюро Lake Studio створити декілька колекцій одягу за мотивами проєкту.

Великий прихильник творчості Гогена малює, слухаючи джаз – Армстронга, Еллінгтона та інших. Живе і працює в Миколаєві та давньому рибальському селищі Парутине на півдні України, неподалік історичного заповідника Ольвія, ландшафт якого часто є тлом до жанрових картин художника.

Про свою резиденцію розповідає: «Купив тут хатинку рибацьку, стареньку. Прямо на в'їзді в заповідник Ольвія, місце історичне, зв'язує нас це з Європою. Доказує, що ми європейці. Тут скіфи злились із греками, і навіть скіфи керували пізніше греками… дуже цікаве місце, ось якраз де мій город був ринок. Ольвія 1000 з чимось років існувала, тому тут і ринок, і кладовище було, часи ж різні були. Зараз от як риєш город, то вічно знаходиш якісь уламки, ручку від кувшина чи якісь черепки від миски. А на березі лиману (Південнобузький лиман) навесні після штормів багато всіляких інтересних артефактів валяється… цікаво тут жити. Але мене цікавить не сама Ольвія, а радше село Парутине. Я помітив за пропорціями обличчя, що більшість народу тут, в селі, має довгі носи та близько посаджені очі. Не знаю, чи має це щось спільне з греками?... Мені добре працюється в Парутиному, інколи я відчуваю себе Гогеном, а місцеві красоти ваблять мене, як Полінезія…»

Із початком повномасштабного вторгнення перебував у Парутиному. Згадує, як будував барикаду над своєю хатинкою, радіє, що колона загарбників не пішла в його бік. Про творчість у час війни говорить так: «Останні картини писати мене спонукало не лише особисте бажання, а й відчуття, що я повинен».