
Олег Капустяк
Народився 1962 року у Львові.
Батько – Володимир Капустяк – родом із села Вербіж (нині Польща). У 1946 році під час операції «Вісла» сім'ю переселили до Кам'янко-Бузького району. У 1957 році він із дружиною Марією переїхали до Львова, де працював закрійником в ательє.
Мати – Марія Капустяк (Хом'як) – народилася в селі Великий Дорошів. У Львові працювалана заводі в цеху гальваніки, а згодом прибиральницею.
У Львові народився Олегів старший брат Ігор, який у шкільні роки спонукав майбутнього скульптора до малювання, бо сам чудово творив аквареллю. Згодом брат працював у міліції.
Перше помешкання мали на вулиці Чайковського (тепер – вул. Мирослава Скорика). Там було занедбане подвір'я – колодязь, а сама квартира – непристойно мала, з одним вікном у подвір'я. Року 1968 батько викупив в єврейської родини Хацинських квартиру на вулиці Тарнавського.
Олег навчався у середній школі № 49, якої не любив й описав як пролетарську, але не без приємних спогадів: там вчився його старший брат, мав шкільних друзів та улюбленого вчителя креслення. У 5-му класі почав заняття з малюнка, які проводив стрийко Богдан, що закінчив Художній інститут.
У 9-му класі, надихнувшись книжкою «Жага до життя» Ірвінга Стоуна про ван Гога, купив олійні фарби та намалював автопортрет.
Готуючись до вступу в інститут, відвідував художню студію на вул. Фредра, яку вела Вікторія Дубовик. Туди приходили учні різного віку й там панувала чудова атмосфера. Додатково займався із Сергієм Бобковим, який працював в Художньому інституті на факультеті текстилю, виконував мозаїки й інші монументальні замовлення.
До Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва був зарахований із другої спроби, 1980 року, на факультет художньої кераміки, який вважали елітним через найбільшу кількість годин викладання скульптури, малюнка та живопису.
Після закінчення навчання майже п'ять років працював асистентом Крвавича в його майстерні на вулиці Пісковій. Пригадує, як допомагав вчителю втілювати погруддя солдата з виноградним гроном та бюст Бетховена.
Півтора року служив в армії у Мукачевому. Стройової підготовки не любив, тому створював військовий музей та оформлював інтер'єри.
Ще до інституту в художній студії познайомився зі своєю майбутньою дружиною Іриною Багрій, а після отримання диплома та служби в армії 1986 року став батьком, народилась донька Марія.
У 1990 році брав участь у Всеукраїнському скульптурному симпозіумі, де познайомився з Петром Антипом, згодом вони співпрацювали. Ця зустріч докорінно змінила творчість художника.
У 1991 році брав участь у виставці сучасного мистецтва з нагоди медичного симпозіуму в Львівському медінституті.
Того ж року отримав дозвіл на оренду власної майстерні, під яку було виділено руїни старої конюшні в подвір'ї будинку на вулиці Генерала Чупринки.
Року 1993 у львівській галереї сучасного мистецтва «Три крапки» (засновник – Георгій Косован) відбулася перша персональна виставка скульптора, тоді ж він познайомився з Андрієм Сагайдаковським.
У той час (2004) брав активну участь у київських проєктах: спочатку у виставках, які відбувались у форматі трієнале скульптури у Спілці художників, пізніше – у Скульптурних салонах в Українському домі та Мистецькому арсеналі. Познайомився зі скульпторами Олександром Дяченком, Володимиром Протасом і Миколою Біликом.
У 2007 році разом з Олександром Кузнєцовим біля своєї майстерні організував фестиваль «Свято подвір'я», на якому звучали і оперний спів, і «Брати Гадюкіни» та показували роботи художників. Фестиваль відбувався три роки поспіль.
Із початком повномасштабного вторгнення вступив до ТрО, пройшов військову підготовку та склав присягу ЗСУ. Коли виповнилось 60 років – був демобілізований.
Повернувшись додому, продовжив серію «Бліді мапи», над якою працює від 2015 року й виконує в різних матеріалах: від металу до дерева, кераміки та граніту.
Ще одна тема скульптур – «Хмари». Роботи цієї серії створені зі старої акації. Автор зазначає, що часто незакінчений твір набагато цікавіший, тому іноді готова фігура має бути зруйнованою, щоб повернутись до початку.