Або зараз, або ніколи. Інтерв’ю з Володимиром Семківим, чиї роботи сколихнули Київ

Чи зручно вам зараз, під час роботи, проводити бесіду?

- Я ловлю момент. У мене малі діти, старшому 5 років, меншому 2, викручуюсь.

Як часто ви в майстерні?

- Стараюсь кожен день, але виходить по-різному. Останні кілька місяців працюю по 4 години. Раніше була няня, то було по 5. Зараз її нема – дружина з дітьми, а потім я. Але насправді в цьому є плюси – я дуже зосереджений, без зайвих відволікань. Ти розумієш, що часу мало. Все. Або зараз або ніколи. Або робиш, або не робиш. Нема часу каву попити, розкачуватись.

Чи є у вас певний ритуал перед початком роботи

- Намагаюся не дивитися в телефон, зараз не завжди виходить бо війна [новини], воно розпорошує. Треба зосередитись. Коли ти йдеш по дорозі на роботу, то намагаєшся вже думати про завдання. Весь час думаю, насправді. Але це й добре: час на реалізацію короткий, а на роздуми більше. Навіть коли чимось іншим займаюсь, часто думаю про те, що і як можна зробити.

А як саме налаштовуєтесь?

- Голодним треба бути, по-перше, а це не хочеться робити. По-друге, я поки йду – налаштовуюсь. Найкраще, коли чітко знаєш, що будеш сьогодні робити. Також багато всіляких організаційних питань: передзвонити, під'їхати, якісь матеріали взяти, домовитись з людьми, прийняти замовлення. Воно багато забирає ресурсу і часу, якого зараз в мене мало.

Що ви робите паралельно зі створенням скульптур? Чи це суто виділений час на різьбу?

- Години дві ріжеш роботу, потім втомлюєшся й треба сісти чаю попити, трохи відхекатись. Далі продовжую, якщо вистачає заряду пили чи ресурсу самого дерева. А якщо вже немає сили, то намагаюсь до дрібних робіт приступити. Спочатку головне, а потім дріб'язкове, бо по-іншому немає результату.

Чи допомагає вам музика або кіно в роботі?

- Музики я слухаю насправді дуже мало. Телевізора не маю. Можливо фільми… Але дуже все міняється. Кіно не дивився, певне, багато років. Якось випадково – так, але щоб сісти дивитись фільм – навряд. Хоча останнім часом були якісь два тижні, коли я сидів і дивився кілька стрічок. Подивився, мені сподобався режисер. На мене кіно погано впливає, бо я дуже вразливий. Всякої нісенітниці не хочеться дивитись. Коли сильна картина, то ходиш потім під враженнями довго, не виходить з голови. Тому я обережно.

Чому саме дерево?

- Я багато з чим працював: глина, бронза, алюміній, чавун, камінь та безліч інших матеріалів. А дерево зараз прикольно, особливо взимку, коли в майстерні холодно. По-перше, грієшся різьбою, по-друге пічку можна палити тими залишками.

Володимир Семків, Вертикаль, 2022. Фото експозиції "Від коріння" в Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Коли почали працювати з деревиною?

- Фактично, з 2020 року. Зробив одну скульптуру коли ковід почався. Тоді поїхав до батьків через карантин, там був пеньок і я з нього щось вирізував. І так пішло потрохи. Потім познайомився з Павлом [1], сказав на роботи: «це класно, роби ще». Несерйозно я до того ставився спочатку. Я ж вчився на монументальну скульптуру, де вчили робити публічні пам'ятники, меморіали – на те заточували. Зрештою, я так і робив. Після академії [2] брав участь в багатьох конкурсах, кілька пам'ятників поставив: меморіал небесної сотні у Франківську [3], потім у Бурштині [4] та в УКУ [5] серію скульптур Євхаристійних жестів. Багато було і менших проектів. Ще й з замовниками щастило, що самому давалось зробити так, як я вважав потрібним, тобто мені не диктували правил. Але за час із 2013 по 2020 вийшла одна вставка, і тоді я так підходив, що це має бути бронза, чавун, камінь – щось «серйозне». Часто відчувалось, що твір переріс давно, але треба закінчити бо почав. З деревом цього нема. Тут намагаюся робити ескізно, щоб не втратити живості, тому не встигаю охолонути до задуму. Тоді воно виходить емоційним, переконливим.

На передньому плані скульптура Володимира Семківа - Інстинкт з виставки "Нова львівська скульптура", Ya Gallery Lviv. Фотограф Тарас Гіпп

Якою була ваша перша виставка?

- Це виставка в музеї Пінзеля у Львові. Вона була для мене дуже важливою - перший індивідуальний показ, не рахуючи одного проєкту в Гданську. В нас була така група «1 6 2» - молодих випускників академії мистецтв і ми намагалися робити спільні виставки у всіляких автосалонах, різних подіях, тобто пхалися де могли. А потім : «О! Музей Пінзеля - це ж класно! Уяви – Пінзель ,а там ми». Тоді ще, до речі, виставок там ніхто не робив, але прийшов новий директор Львівської національної картинної галереї та привезли виставку ректора варшавської академії мистецтв, теж скульптора – Адама Мияка. Це була перша виставка музею Пінзеля, щоб там був хтось в одному просторі з ним. А ми це побачили, ми це хочемо, а тут ще й двері відкриті – треба робити. Але життя затягнуло всіх : і замовлення, і роботи, і ніхто не мав часу. Залишився тільки я, бо хотів досі. Пішов до директора музею, поговорили, він каже:

- Ти розумієш, у нас тут всі хочуть. Кожен просить собі щось до ювілею…

До речі, у Львові така дивна мода, що кожен художник до ювілею готує виставку - а толку з неї. Треба, аби вона була в честь, а не в шкоду тобі і тому Пінзелю… Директор далі питає :

- Який найкращий скульптор у Львові?

- Петрук Роман.

- Правильна відповідь,тоді робим.

Перевірив , чи в нас цінності сходяться [сміється]

Все-таки, хоч музики слухаєте мало, що вам подобається?

- Люблю дуже класику, джаз, блюз та й рок слухав колись. Я ж взагалі хлопець з села - виріс на попсі… Всі щаблі культурного розвитку пройшов. З наших є хороші пісні у Океан Ельзи. Так і у Павла Гудімова теж, дружина недавно їх вмикала, лайтові хороші пісні. У Скрипки є, у Бумбоксу. Жадана дуже люблю, Жадан і Собаки, та й не тільки. Був у нього неймовірний проєкт "Розділові", дуже вразив. З класики люблю Баха. Я не можу описати… Музика або зачіпає або ні, от і все. Дуже по настрою взагалі : колись хочеться рок-н-рол, коли дощик - джазу. Було ще таке, що прийшов заморений, вмикаєш собі Баха, лягаєш на підлогу…і пливеш.

Володимир Семків, Ключі від раю, 2022-2023. Фото експозиції "Від коріння" в Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Як ви можете описати процес втілення ідеї?

- Скульптура робиться в два етапи: перший – ідея, другий – виконання. Задум з'являється по-різному дуже. Я відчуваю, що це «зверху», що це не придумане мною. Це такий стан, наче розширення свідомості, як Архипенко писав, що ти ніби антена - можеш приймати сигнали звідкись.

Наприклад, бачиш, як людина «втикає» – десь полетіла собі… Оце щось схоже… Ти ніби тут, але тебе тут немає. Тоді ж і приходять думки, емоції… Хоп, є! - починаю робити ескізи. Раніше їх робив, зараз вже ні, бо починаю одразу з дерева. Фактично, те що в дереві це і є ескіз, тільки великий. Так смачніше.

А коли вже другий етап, робота в дереві чи іншому матеріалі, це треба зловити драйв, певно. Відчуття коли воно все йде з тебе, ніби ти бочка з водою, де корок витягнули і ця енергія так валить. От її небагато, поки вона не витече – часу маєш півгодини. Тоді робиш-робиш, і як викручена ганчірка - сил нема. Як стометрівку пробіг: ідеш на максимум, швиденько робиш, і все… До речі, схожі відчуття, коли начерки малюєш – також маєш вкластися по часу. З десяток намалюєш і теж вижатий. Я ще на начерки в Я Галерея [6] сходив нещодавно, а не малював десь рік… В замальовках треба розганятись постійно, як і скрізь: і в скульптурі, і на скрипці – не граєш, то втрачаєш, бо це потрібно регулярно робити.

Чи помічали плагіат своїх робіт?

- Іноді було, але не хочу про це говорити… Це проблеми тих людей, які так роблять. Я їм не заздрю. Якщо ти щиро створюєш, то тебе ніхто не дожене і не пережене – можуть тільки наслідувати. Сумно тільки, що вони не знайшли свою хвилю, бо кожен робить те, чим він є. Найбільше досягнення для митця, як на мене – бути чесним з собою, бути собою. Інакше це нікому не приємно. Часто за цим просто гроші стоять і треба пережити цей етап. Хоча на початку багато хто так робить, особливо є студенти, які готові за пару гривень будь-що виконати, а це небезпечно, бо затягує. Якщо, наприклад, почнеш створювати надгробки, то будуть за цим приходити ще і ще. Собі цими замовленнями-копіями підтягують майбутнє, і таке середовище – треба вміти відмовляти.

Чи є у вас певний стиль, в якому працюєте?

- Ні, немає. Ніколи про це не думав. Я відчуваю, як мені що смакує. А стиль – то справа мистецтвознавців. Це взагалі дуже смішно, бо у мене там кардинально різні речі, якщо подивитись. В публічному просторі намагаюсь робити абстрактні або більш концептуальні речі, і взагалі здається, що тут фігуративне мистецтво, принаймні в Україні та пострадянських країнах настільки дискредитоване, що йому треба зробити якусь паузу.

А для себе, для душі або приватних колекціонерів дуже люблю [фігуративне мистецтво]. Мені важлива тілесність в роботах, і що це руками роблено. В нас такий весь світ штучний – якщо не одноразове, то все однаково-гладеньке, блискуче. А люблю коли відчувається рука, як казав Костирко, «рука майстра», така рука відрізана є, твір [сміється]. Якщо є в тому, що зробив «рука» - значить людина людину відчує, що не намагаєшся конкурувати з 3Д-принтером. Бо раніше як було: чим рівніше, чим гладкіше ти зробиш,тим краще. А тепер навпаки - намагаєшся бути собою.

Куратор Павло Гудімов та скульптор Володимир Семків на відкритті виставки "Від Коріння" в Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Чи повпливала на вашу популярність виставка «Від коріння» за цей час від відкриття?

- Трохи так, є зараз цей всплеск нових підписників в інстаграммі, сторіс дивляться, щось пишуть то відповідаю подякою.

Ваші діти знають про виставку і чим ви займаєтесь? Чи пробують себе в скульптурі?

- Старший, якому 5 років, хотів зі мною їхати, але він ще трохи замалий. Вони й самі зі мною щось ліплять. Дем'яна беру з собою в майстерню і він з 3 років шуруповертом щось крутить, паяє віск, все знає. Як і кожна дитина копіює те, що тато робить. Молодшому 2 роки, теж дуже цікаво ліпить. Я їм даю глину або купую тісто,яке потім засихає, бо пластилін трохи затвердий.

Ви б хотіли викладати ?

- Зараз не відчуваю такої потреби. Я колись викладав у приватній школі. Розказувати як будувати череп чи анатомію мені не цікаво, а вести філософські бесіди було б приємно, але треба мати великий досвід, життя прожити.

Як Ви вважаєте,чи задоволені своєю реалізацією скульптора ?

- На даному етапі – так, я щасливий. Роблю те, що хочу. Якщо є проблеми, то я сам їх беру на свою голову. Чим довше живеш, тим більше розумієш, що час – це найцінніше. Коли береш замовлення, яке не дуже подобається, але за нього добре платять, ти розумієш, що розмінюєш свій час… Не хочеться так.

Розкажете про свою майстерню?

- Це стара котельня, недалеко від мого будинку. Її ми з Денисом Шиманським [7] винаймаємо вже 6 років. Майстерня простора з височенними стелями, метрів 5. Холодна взимку, але у нас є пічка де дрова палимо. А для роботи є навіть клаптик території поруч, що дуже важливо. Мені комфортно працювати, хоч і камінь не попиляєш, бо будинки довкола. От дерево – так, з нього тільки шум, пилюки нема. Поки що не дуже нарікають на нас. Обпалюю теж на вулиці. Іноді, якщо маленькі скульптури, то я в булерян кидаю. Твір «Радість», де голова спалена, запхав головою в пічку. Виймаєш, а він там шипить-димить і на вулицю холонути..

Володимир Семків, Радість, 2022. Фото експозиції "Від коріння" в Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Який ваш улюблений матеріал, з яким колись працювали?

- Найкращі матеріли для мене, це ті, які дають можливість передати «руку», тілесність. З металів - це бронза, чавун та алюміній. Вони дають можливість зберегти жест – і це саме я знайшов у дереві. Люблю де видно пальці, що воно живе. Тільки там слід не рук, а пили, але все ж то людина зробила. Нетрадиційні матеріали, як пластик, не люблю. Воно синтетичне, наче імітація під щось і видно - штучне.

Ось зараз, після липи, спробував з дубом працювати, з яблунею, ясенем – твердими породами дерева. Теж є свій шарм. Вони дають можливість відчути твердість матеріалу. Липа м'яка, а ці можна ще й наждаком потерти, обпалити і воно стає як камінь. Ще залежить, які сенси хочеш туди закласти.

Як у вас формувалась надивленість для робіт? Як на мене, ідея ж не може взятись просто так, це десь сувокупність побаченого виділяється несвідомо…

- Це однозначно візуальний досвід. Чим більше ти бачив, чим більше знаєш – тим глибше воно в підсвідомості розміщується. Іноді, до смішного доходить, в мене були такі випадки: ліпиш-ліпиш і думаєш яку круту штуку придумав, а потім згадуєш, що щось таке схоже в Родена [8] було. Це ж колись бачив, воно затерлось і потім тобі вилізло в роботі. Чим більший візуальний досвід, тим ширший діапазон можливостей.

Чи є у вас улюблені митці?

- Мені багато хто подобається. Зі зростанням в академії, відповідно і смаки міняються. На перших курсах подобався Роден, така пластика жива. Потім, Бурдель і Мештрович – це більш модернові. З сучасних – Ентоні Гормлі й Міторай, те як вони в просторі працюють. Гормлі це взагалі не про скульптуру: його фігури просто стоять в морі, на дахах будинків або на дорогах. У Міторая був у Помпеях на виставці, там зламаний бронзовий ангел в руїнах. Не розумієш де античність, а де сучасна інтерпретація. Ще Маркус Люперц, нещодавно відкрив його для себе.

Яка була перша робота у 2022 році та після повномасштабного вторгнення?

- Перші три були в передчутті війни, всі не в дереві. Одна в бетоні є, але планую відлити екземпляр в бронзі, і одна бетон з алюмінієм, що зараз в Копенгагені [9] на виставці, «Тварина», і ще одна з нержавійки, абстрактна, фонтан "Війна". Робилися в кінці 2021 року, коли напруга була, але закінчував їх вже під час вторгнення. Ступор перший місяць чи два, нічого неможливо було робити. Потім потрохи роботи завершував, і вже почав, власне, з деревом працювати. Такий стан був, що гроші на фронт потрібно віддавати, а не в скульптури. Тому й дерево – це матеріал, який не потребує особливих інвестицій у виготовлення. І ще спочатку рисунки робив, як ступор пройшов. Це були перші роботи тоді. Хотілось виплеснути ті емоції, при тому що давно не рисував на великих форматах, зробив 4 чи 5 таких, 100х80. А потім вже з дерева дрібні роботи, і так поступово вийшло, що я тільки дерево робив за цей рік.

На передньому плані скульптура Володимира Семківа - Тварина, виставка "Хаос", в рамках Львівського тижня скульптури, 2022. Фотограф Тарас Гіпп

Чи помічаєте, як змінились роботи з дерева з початку року, в порівнянні з останніми? І яка була хронологія скульптур?

- З тих, що на виставці "Від коріння", останніми були "Ключі від раю" по задумках, і "Дім". Ще обпалені теж майже одного часу. В блокноті треба глянути, я там пишу все, і коли думка приходить – роблю ескізи туди ж. Складно сказати, бо всі йшли щільно, одне за одним. Або є роботи, які почав і не закінчив. Наприклад, "Небо. Метастази", ідея взагалі 2019 року. Вона певний час виношувалась, і потім знайшлось це дерево з коренем, а довго робився бо він великий.

Як ви створювали "Небо. Метастази"?

- В 2020 я тільки дерево забрав, якийсь час лежало, щоб висохло. Рідко я до нього підходив. Треба було ще помити той корінь від землі, дати посохнути, кору зняти й занести в цех. Поробив трохи, потім знову за кілька місяців повернувся, і знову закинув. І ще, я його робив під Львовом, там є велика майстерня. Можливості часто їздити не мав, за місяць трохи зробив, за наступний теж. А вже закінчував одним з останніх перед виставкою – робив підставку.

На портреті Володимир Семків, позаду скульптури Небо. Метастази. Фото відкритя виставки "Від Коріння", Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Яким чином ви даєте назву роботі?

- Моя позиція така, що назва і твір повинні мати між собою розрив - простір для домислу. Наприклад, "Радість", де обвуглена голова, яка сміється. Ти дивишся, і з'являється набір метафор. Є напруга між формою та назвою. Кожен, звісно, проінтерпретує трохи по-своєму, але коли ця напруга присутня – воно зачіпає. Так і "Метастази в небо", а зверху ж стеля, проте кожен може дофантазувати чому таке найменування, "де наше коріння?", безліч думок. Куди ми прагнемо? Куди ми тягнемось?

Я намагаюсь робити так, щоб скульптури були універсальними. Зараз, під впливом війни відчитуються одним способом. Але хочу, наприклад, за років 10, коли вона закінчиться, щоб ця робота була цікавою людям, і вони свої сенси в них вкладали.

Володимир Семків, Небо. Метастази, 2020-2023. Фото експозиції "Від Коріння", Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

Чи підв'язували роботи під сьогоднішній день?

- Ні, воно саме виходить. Я не робив спеціально під війну. Вона довкола, і диктує обставинами. Треба бути чесним з собою – ти хочеш чи ні, воно буде лізти з тебе, якщо тобі болить, звичайно. Це також дуже цікавий досвід від війни: я до традиційної скульптури ставився як до мистецтва універсального. Це не може бути актуальним, бо скульптура робиться довго, коштує дорого, і щоб зробити свій твір треба витратити умовно півроку. Це не перфоманс, не рисунок. Ти не вженешся за актуальною темою. А от під час війни, якраз в мене був зсув свідомості в тому сенсі, що неактуальне – непотрібне, особливо в перші місяці. Кому потрібно те, що ти робиш, якщо тобі ракета завтра прилетить в майстерню? Хіба це важливо? Тоді опускалися руки, і почав рисувати, бо це боліло вже. Але й зараз тримаюся такої думки, що скульптура має бути універсальною. Вона увібрала в себе ту війну, яка зараз є. Якщо ти чесний, то цей час проступить в роботу, що тільки додасть їй якості.

Більше того, війна мені зіпсувала декілька скульптур з серії "Уламки". Там обломані людські тіла, які зараз стали реальністю, хоча спочатку були метафорами. І ця робота, принаймні на наступні 5 років під завісою. Вона вже банальна, бо виходить що вона імітує теперішню реальність. Життя страшніше ніж ці штуки, які намагаєшся створити.

Володимир Семків, робота з серії Уламки. Фото надав Володимир Семків

Чи є у вас улюблені проєкти серед публічних та приватних скульптур?

- З публічних, я вважаю важливим пам'ятник Героям Небесної Сотні у Франківську. Задум був такий, що це має бути живий меморіал, як напротивагу отим всім ідолам. Силуети на фоні дзеркала вибиті з металу і також публікації з соцмереж того часу. Ще є надпис: «тим, хто віддав життя за гідність, якою можеш дивитись собі у вічі». Там популярне місце, біля міської ради. І люди можуть себе порівняти на фоні тих силуетів: люди віддали життя, а ти що робиш кожен день? Який твій вклад? Це як зараз написали в музеї Ханенків на плакаті на всю стіну: «Що ти робив під час війни?». Це різне, але суть однакова.

А з приватного у мене є «Крокуючий», така фігура з бронзи. Там і Роден, і Джакометті, і Ассирія – багато схожих речей з історії мистецтв. Для мене вона важлива, бо до сих пір вважаю її близькою - це як моя метафора мене ж [посміхається]

Володимир Семків, Крокуючий, серія Уламки. Фото експозиції "Homo", 2020, в музеї Іоана Георгія Пінзеля у Львові

А з виставки «Від коріння» маєте таку?

- Майже всі мені подобаються. Я би там не виділяв. Є які трохи менше подобаються, але це на відсотків двадцять. Мені не соромно за жодну з них.

Експозиція робіт Володимира Семківа в одному з залів Я Галерея у Києві. Фотограф Володимир Денисенков

Як ви вважаєте, яким чином ви змінились за рік повномасшабного вторгнення?

- Як художник? Воно просто іде. Наразі, це мій фронт. Ці переживання я мушу в щось викладати і ось так виходить. По-іншому не можу – тому й таке мистецтво.

Чи є у вас спогад з дитинства,який повпливав на вашу творчість?

- Цікаве запитання. Я ліпив з дитинства, весь час ліпив...

Думаю, добре, що все склалося як є. Бо можна і шкодувати – мене доля кидала. Я раннім ліпив, потім була перерва – це підлітковий вік, коли тусовки в голові й потім вже в зрілому віці, коли працював юристом, знову вернувся до цього. Може хтось би картав себе, що втратив стільки років життя, але я не шкодую ні про що. Вважаю, що все склалося якнайкраще. Юридична освіта, та й будь-яка вища освіта дає широту поглядів. Я в той час багато подорожував, багато де був по світу.

Як ви з Денисом Шиманським відкликаєтесь про роботи один одного?

- У нас така традиція,що поки не питають – ми не критикуємо. Але ми питаємо: якщо я закінчую роботу, але в чомусь невпевнений, то я питаю в Дениса що думає. Тут ще Роден казав, що коли в тебе є якийсь сумнів – ти запитайся в колег, якщо вони тобі його підтвердять, значить варто над цим подумати, а якщо ні, то розслабся. Як буде якась проблема, то всім професіоналам кидається в очі. З приводу дерев'яної скульптури я практично не сумнівався – це продукт часу і я був впевнений, що таким воно має бути. Хіба що, може якісь нюанси, як саме дерево палити. Я ж казав, це як антена – воно прийшло і таким має бути.

Чи важлива вам думка глядачів?

- Насправді дуже важлива. Важлива критика, якщо конструктивна. Я цього чекаю і потребую, насправді. Частково тому і робиться виставка митця. Звичайно, це все суб'єктивно: хтось бачить одне, а хтось – інше. Підійшла на відкритті мистецтвознавиця, і каже на роботу "Прозріння", що це ж античний боксер. І це її нашарування, вона це сприймає так. Можливо я сам його колись бачив, формальний образ в голову заклався та думка там зовсім про інше.

Володимир Семків, Прозріння, 2022-2023. Фото експозиції "Від коріння" в Ya Gallery Kyiv. Фотограф Володимир Денисенков

…

- І ще, було питання: чому дерево? Мені дуже подобається робити а ля прима, тобто зходу.

Скульптура в матеріалі робиться двома способами: або просто копіюєш в камінь чи дерево те, що ти вже зліпив, не рахуючи литих матеріалів, наприклад, камінь чи дерево.

Або другий варіант – а ля прима, коли ти сходу ріжеш, на око, на відчуття. Тут є великий шанс помилки, і вся штука в майстерності й детальності, також в тому, що ти не боїшся зробити помилку. Ти ж розумієш, зайве відріжеш, і все – його нема. В цьому кайф великий для мене. Воно тільки так для мене живе, бо маю на одному диханні зробити. Вийшло - дуже добре, не вийшло – ну все, на дрова. Це, якраз, найбільша асоціація з начерками, коли їх робиш і зловив суть ідеї та вклав в папір - супер. Не зловив – макулатура.

[Далі діалог про начерки і сміливість, та думка про те що дасть навчання в художній академії]:

-…дві навички : перша – це сміливість, друга – свобода. Це те чого в академії мистецтв можна навчитись, мені здається. Сміливість жесту – коли ти не боїшся зіпсувати, що насправді, дуже важко. Всі бояться зіпсувати. Свобода – коли ти можеш собі зробити те, що вважаєш за потрібне. Немає чи зовнішнього центру, чи внутрішнього – ти сам собі ставиш рамки. Ось дві речі, які мені здається, будь-яка мистецька академія має навчити в першу чергу.

Хто з викладачів академії вам найбільше запам'ятався?

- На мене вплинув Юрій Дворнік, хоча й вів у мене рисунок. Сказав би так – він в мене повірив.

Він був нереалізований як скульптор. Багато мав ескізних проєктів, які не зміг чи йому не дали можливості реалізувати. От він вмів ще так розкритикувати, що хотілося працювати, цим злом надихав: «Це що ти зробив? Давай перероби нормально, ти ж можеш». І це він нас навчив всьому, казав: «Ось це що ти зліпив фігуру, це вже скульптура. А те як там вийде піджак, ґудзики – нікого не обходить. Вся суть в ескізі, в жесті. Те, що ти вклав в цей жест, так і буде читатись. Ось ти робиш монумент на 5 метрів, а хтось його з півкілометра сприймає – воно ж дрібне з відстані, однак читається все, що ти цим хотів сказати. Деталюшечки, є вони чи ні, нікого не цікавлять».

У мене фактично так і виходить з деревом, там деталей не зробити бензопилою. Та й воно не потрібно в даній серії.

Та не тільки дерево, може й наступні роботи будуть з чавуну. Як життя покаже.

[1] Павло Гудімов – засновник та куратор артцентрів Я Галерея у Києві та Львові. До виставки «Від коріння» мали два спільні проєкти: «Нова львівська скульптура» і «Львівський тиждень скульптури», «Музи не мовчать» в Українському домі в Данії, «Музи не мовчать» в Пороховій Вежі.

[2] Після бакалаврату юридичної освіти, Володимир Семків у 2007 році вступив до Львівської національної академії мистецтв на кафедру скульптури.

[3] у 2015 році Володимир Семків разом з Юлією Семків зайняли перше місце у конкурсі проєктів пам'ятного знаку. Барельєф встановлено на фасаді міської ради в Івано-Франківську.

Також у Франківську Володимиром було здобуто перше місце в конкурсі на зведення пам'ятника Степану Пушику у 2019 році.

[4] Меморіал з трьох стел у Бурштині: героїв Майдану, бійців, полеглих у російсько-українській війні та волонтерів. Створення відбулось за участі скульптора Володимира Семківа та архітекторки Юлії Семків.

[5] Серія скульптур для Українського католицького університету. З 2017 року почався процес зведення 6 меморіалів по колу території освітнього закладу. Серед них «Всім мученикам УГКЦ» та «Воздав Хвалу».

[6] Вечірні рисунки з натури у львівсьому артцентрі Я Галерея, анонси яких публікуються в соцмережах.

[7] Денис Шиманський – скульптор та близький друг Володимира. Також співпрацює з артцентром Я Галерея.

[8] Огюст Роден – французький скульптор, один із засновників імпресіонізму в цій галузі мистецтва.

[9] Виставка «Музи не мовчать» в Українському домі в Данії за кураторства Павла Гудімова. Триватиме до 21 травня 2023 року. Спочатку була виставлена у Львові влітку 2022 року.