Олег Грищенко "Метахроніки"
17.12.2018

Олег Грищенко "Метахроніки"

Перша офіційна книга Олега Грищенка про кураторський проект

Метахроніки

Існують хроніки. Вони покликані фіксувати події та складати їх на полиці днів, місяців і років, щоб згодом можливо було зрозуміти, що відбувалося тоді та що відбувається тепер навколо тебе. Для чого це робиться? Для логічного упорядкування світогляду. Для заспокоєння та розуміння: все можна проаналізувати та розставити по місцях, а потім, із почуттям виконаного обов'язку, прямувати далі.

Існують художники. Вони також створюють хроніки, однак із іншою метою. Їхнє прагнення – знайти та зафіксувати сьогоденні артефакти, часом нереальні, абсурдні й неформатні для звичайної аналітики, але неймовірно потрібні тут і зараз для самих художників і середовища. Такі мистецькі хроніки покликані не розуміти минуле, а впливати на майбутнє.

Як і Арістотелівську метафізику, ці хроніки неможливо втиснути в чіткі наукові чи дослідницькі рамки. Тому назвемо їх «Метахроніками». Метахроніки – це видання (мистецькі об'єкти), які мають показати широту художніх вимірів сучасності, метафори реальності. Коли ж спливають роки з моменту їхньої реалізації, вони демонструють й альтернативне минуле. Звернення до них, як до бази для нових проектів, стверджує реальність і обґрунтованість методу хронік художника.

Матеріальне втілення «Метахронік» – це книги художника, щоденники, самвидави. Ці формати найбільше відповідають головній меті твору: власне апропріації реальності, можливості показати її такою, як прагне безпосередньо художник. Робота з книгами, як носіями культурних фондів (незважаючи на форму відтворення: графічна новела, текст, фотоальбом, книга-об'єкт), важлива через художній жест входження митця в простір «серйозної», аналітичної інформації, у бібліотеку, де зберігаються тотожні надбання людства. Художник займає там власне місце поміж інших хронік, впливає на них і, зрештою, на їхнє сприйняття.

Гамлет Зіньковський, Алевтина Кахідзе, Павло Маков, Євген Равський – чотири автори, чиї твори подані в проекті. Вони показують основні принципи роботи художників із хроніками та їхнє тлумачення. Найважливіша мета презентації цих творів – це дослідження методів роботи з конкретним місцем, явищем, подією. Тут є і рефлексії митців щодо оточення, і їхнє опрацювання через медіум книги художника, і, врешті-решт – показ можливостей «Метахронік» впливати на сприйняття місця, із яким працює художник.

Ми не можемо прямо порівнювати цих художників ані за стилем, ані за головними концептуальними лініями. Єдиним об'єднавчим фактором є стимул митців заповнити прогалину в хроніках місць, де вони жили або живуть, працювали або працюють. Також важливі часові періоди створення об'єктів. У випадку Павла Макова та Євгена Равського це 1990-ті та початок 2000-х, коли відкритий простір для інтерпретації власних історій і хронік був безмежно широким, а локації, з якими працювали автори – суцільними terra incognita для мистецького осмислення. Однак уже в 2010-х роботи Алевтини Кахідзе та Гамлета Зіньковського звертаються як до нашарувань змістів окремих локацій, так і до соціальних метафор про суспільство, що перебуває на цих локаціях. Отже, це історія про окремих художників та їхні методи.

Павло Маков, по суті, відкрив для багатьох в Україні книгу художника як потужний метод роботи із сьогоденням і реальним оточенням. Водночас, книга художника надала можливість доповнювати, документувати ті місця, постаті, міфологеми та метафори, що були важливими для розуміння свого місця в просторі та на території. Фактично Павло Маков перетворює Terra Incognita на власну Utopia: він вводить у свої проекти конкретні будинки, вулиці та об'єкти, надає їм глибокої і вкрай важливої історії, місії з наповнення міста (а саме Харкова), показує традицію алегорії та містифікацій, які, за свідченнями художника, існували тут завжди. Навіть два екземпляри робочого макету для книги «Utopia. Хроніки 1992-2005» перетворюються на хроніку створення хроніки (9 стор.). Ця книга об'єднала серію видань художника, які були реалізовані в 1990-х роках та були «речами в собі». Наприклад, «Книга Троянд», один із артефактів – це заархівовані сторінки книжки, яка була знайдена в сараї будинку №111 на вулиці Іскринській. Її зміст розшифруванню не підлягає1 (11 стор.). Коли художник наповнює об'єкти хроніками їхнього знаходження і тлумаченням, він додає рівно стільки змістів для трактування реальності, скільки потрібно, на його думку, для гармонійного життя в конкретному місті.



Євген Равський використовує для роботи з художніми хроніками мову графічної новели. На початку 1990-х для України це було таким самим адеграундним явищем, як самвидат і книга художника. Равський працює над міфотворенням нових героїв нової держави: неформальних і субкультурних, які мали б урівноважити шальки терезів стражденної культури української жертовності. Ці серії, від напівстьобного імператора всія України (14-15 стор.) до нуарного детективу про байкерів, мали мету: показати сучасний/тогочасній Львів, вписаний у західну культуру, так, ніби і не було залізної завіси. Водночас, це літопис реальності з клубом «Лялька», Міськом Барбарою та іншими персонажами, які були обличчям міста в 1990-ті (16-17 стор.). Завдяки графічній стилістиці та сюжету, непритаманному пострадянському мистецтву, Євген Равський намагається через ідентифікацію близьких людей і локацій вписати власний варіант реальності до контексту глобальної культури андеграунду, поки вона не стала мейнстримом. А для глядачів залишилися тільки порожні текстові бабли – можливі множинності сюжету, який так і не був завершений. Зрештою, це також документ часу, що показує, наскільки хроніки художників випереджають як масову зацікавленість коміксом в Україні кінця 2010-х, так і видання про локальні міста, зокрема Львів. Як і будь-яка популярна культура, така зацікавленість часом дуже далека від художнього жесту.

У західній традиції графічні новели є поширеним методом роботи художників із документалістикою, власними історіями та візуальними щоденниками. Існують поодинокі випадки, коли ця традиція потрапляє на непритаманну собі територію – наприклад, до села Музичі, яке Алевтина Кахідзе все ґрунтовніше вписує на мапу сучасного мистецького життя. Але спочатку повернемося трохи назад, до рідного міста художниці – Жданівки; а також «Жданівки» – книги, яка була створена задля заповнення білої плями в бібліографії рідного міста (20 стор.). Саме цей художній жест – вихід художника на непритаманну для нього територію (адже дослідженнями мають займатися письменники, історики, науковці тощо) – показує основний вектор подальшої роботи Алевтини Кахідзе з місцями, на яких вона зав'язана, а також акумулювання уваги до них. Створена художницею в 2017-2018 роках серія обкладинок для книжок про рослини, які ростуть у неї в саду, вже виходить за межі історій про локальний сад у Музичах. Вони радше є метафорою тих питань, що постають перед суспільством із тривалою дискусією про напрямки розвитку та війною на реальних полях (22-23 стор.). По суті, можливо говорити про книги-посилання, книги-пости в соціальних мережах, адже головна їхня ціль – ангажувати до роздумів власною обкладинкою. Зміст і відповіді має продукувати глядач, тоді як автор лишає собі роль ініціатора – художника-садівника, який регулярно додає нові томи. До того ж, Алевтина ще раз звернеться до теми Жданівки, однак це вже зовсім інша документальна історія (21т стор.).

Повертаючись до теми графічних новел, потрібно зауважити, що на обійсті Алевтини Кахідзе є не тільки сад, а й міжнародна резиденція. Новела Сари Ліппет про місяць, проведений у Музичах – це той додаток, який може розширити розуміння місця, бо заходить із кардинально іншої візуальної строни. Це погляд людини, яка вперше перебувала в Україні, погляд свіжий і прямий, однак із усталеними традиціями візуальних хронік (24-25 стор.).

Гамлет Зіньковський поєднує у власних книгах художника паралельні візуальні та вербальні ряди – зрештою, у такому медіа це виглядає найприродніше. Харків автора – це нерозривний зв'язок персоналій і локацій, де кожен із об'єктів твору має власну, суто індивідуальну історію. Але до кінця зв'язок домислює глядач, який порівнює текст художника з фотографіями: вони можуть бути зроблені автором (як у книзі «Месопотамія» (28-29 стор.)) або придбані на блошиних ринках і введені в авторський контекст (книга «В очікуванні Війни» (31 стор.)). Однак якщо в «Месопотамії» можна споглядати конкретну відсилку до Харкова, то вже у «В очікуванні Війни» принцип може трактуватися набагато ширше – аж до кордонів усієї країни. Листи з цієї книги складаються в спеціально зроблену «тривожну валізу» (30 стор.). Все це є хроніками думок художника, мешканця цієї держави в 2014-му році.

Звісно, можна провести паралелі між авторами та їхніми проектами. Книги-обкладинки Алевтини Кахідзе та книги виключно з внутрішніх сторінок Павла Макова. Підхід до графічної новели Євгена Равського та Сари Ліппет. Робота з текстовими меседжами Гамлета Зіньковського та Алевтини Кахідзе. Зрештою – Харків Павла Макова та Гамлета Зіньковського. Однак все це можливо лише за бажання самого глядача. Адже проект «Метахроніки» – це, перш за все, приклад того, як художники беруть на себе роль хроністів, документаторів історій, а потім залишають у архіві ту реальність, яку хочуть, щоб люди бачили в майбутньому. Це приклад, як робота художника допомагає іншим людям ширше зрозуміти місце власного перебування та, найголовніше, повірити в можливість творення власних історій і реальності.

Олег Грищенко

1. Павло Маков «Utopia. Хроніки 1992-2005»

19.04.2019
Історикиня Наталя Матлашенко відшукала документи, які, за іронією долі, через помилку в написанні прізвища, досі були невідомі дослідникам: листи Івана Левинського та його сина Степана до митрополита Андрея Шептицького.
29.01.2019
Марина Богуш про сучасне мистецтво та творчість Божени Чагарової
17.07.2019 – 02.09.2019
Виставка Київ Я Галерея
22.05.2019 – 26.05.2019
Виставка Київ Мистецький Арсенал
20.06.2019 – 22.09.2019
Виставка Львів Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького
15.05.2019 – 10.06.2019
Виставка Київ Я Галерея
26.03.2019 – 10.05.2019
Виставка Львів Порохова вежа
28.11.2018 – 17.12.2018
Виставка Київ Я Галерея
07.11.2018 – 26.11.2018
Виставка Київ Я Галерея
27.10.2018 – 04.11.2018
Виставка Житомир Кінотеатр «Жовтень»
29.09.2017 – 01.10.2017
Подія Київ Національний художній музей України
12.06.2017
Подія Львів Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького