Квіти, стріли та жінки: образи хвороби в Європейському мистецтві
Сьогодні, у добу розвинених технологій та медицини, важко було б уявити виникнення такого явища, як пандемія, яка не так давно охопила весь світ. Навіть за наявності відкритого доступу до науково підтвердженої інформації, паніка серед людей поширюється, а уява малює страшні картини.
Проте, ще кілька століть тому, коли наука тільки починала розвиватися, людська культура була наповнена релігійним містицизмом та наділяла ним явища, які не могла пояснити. Епідемії, що були частим непроханим гостем тих часів, мали своє пояснення в релігії та знаходили відображення у мистецтві.
Яскравим прикладом цього є образ чуми, яка часто спустошувала світ протягом віків. У мистецтві середньовічної Європи її образ завжди йшов поряд зі смертю, символом якої вважався скелет. Часто її зображували на коні зі стрілами, які вона метає в людей, поширюючи з ними хворобу. На картині Пітера Брейгеля «Тріумф смерті», як і у багатьох тогочасних сюжетах, смерть ходить поруч з людьми та занурюється в натовп, що свідчить про неминучість її перемоги над усім земним.
В руках розгніваного людськими гріхами Бога, стріла, як класичний символ чуми була зображена на фресці Беноццо Гоццолі в соборі Сан-Джиміньяно. Спасителем від епідемії та покровителем зачумлених вважався Святий Себастьян, що логічно пояснюється його смертю від ураження тими ж стрілами. Так, на фресці Гоццолі він укриває людей від Божої кари, а ангели поряд із ним знищують разючі стріли в той час, як навіть, Діва Марія та Ісус, безсилі перед гнівом господнім. Тим часом обличчя врятованих внизу виражають невимовну подяку, при чому кожне з них по-своєму характерне, що притаманно для живопису Пізнього Середньовіччя.
Не меншої уваги заслуговують зображення сифілісу, починаючи із гравюр Альбрехта Дюрера та закінчуючи плакатами Рамона Касаса. На ксилографії Дюрера зображено людину із класичними зовнішніми симптомами захворювання. На захисті хворих сифілісом стояв святий безголовий Св. Діонісій Паризький, зображення якого часто розміщували над ліжком, щоб полегшити страждання хворого.
Альбрехт Дюрер, медична ілюстрація (Хворий на сифіліс), 1496, ксилографія
Цікаво, що коли стало відомо про розповсюдження хвороби статевим шляхом, її образ набув гріховних рис. На прикладі плакату каталонського художника Рамона Касаса, можна відзначити, що вже у ХІХ столітті недуг втілився у зображенні жінки, можливо повії. Хворобливо жовте тло підкреслює її бліду шкіру, а тривожні лінії заплутаного волосся повторюють нитки від тьмяно-рожевої хустини. Жінка простягає білу квітку лілеї, як символ надії або, в цьому випадку, спокуси, та ховає за спиною змію – загрозу. Пластичність образу Касаса, притаманна модерну, та влучно підібрана гама кольорів, підкреслюють загальний «нездоровий» дух композиції, на відміну від естетичності творів йогосучасника Альфонса Мухи.
За доби модернізму вперше хвороба, зокрема психічні розлади, постали не як предмет остраху, а як мистецтво, засіб самовираження для художника. Не обійшлось тут без впливу нових теорій Фройда та Шарко. Це помітно в картинах Еґона Шіле, де естетизм та довершеність змінюються на показову реалістичність та недосконалість. Так істерія, на яку страждав сам художник, віднаходить себе у вузлуватих надмірностях кінцівок і загальній гротескності лінії, та при цьому надає індивідуальних рис персонажам.
Еґон Шіле, Автопортрет в картатій сорочці, 1917
Те, що Шіле виражає за допомогою лінії, Едвард Мунк доводить кольором та динамічною пластикою. Його творчість пронизують мотиви смерті, людських страждань, які неодноразово спіткали його впродовж життя. Темні тони, що переважають на картинах «Смерть матері» та «Хвора дівчинка» справляють гнітюче враження від загальної композиції; чорний – колір страждань у Мунка, в той час як відтінками білого художник передає саму смерть або її близькість.
Едвард Мунк, Хвора дівчинка, 1886, Національна галерея, Осло
Помаранчевий контраст на першій картині разом із центральною постаттю дитини, немов би гаряча лава, заливає простір кімнати дитячими емоціями, криком про допомогу та відчай, що перегукується із мотивом «Крику», який став всесвітньо відомим шедевром живописця. Водночас обличчя хворої дівчинки з другої картини випромінює спокій від, можливо, неусвідомлення власної приреченості. У ньому читається умиротворене світло в кінці тунелю, яке бачить людина на межі життя та смерті. Максимальна емоційність та трагізм, притаманні експресіоністам, дозволяють розкрити всю суть психології людини, процесу відхилення від «норми», «здоров'я», її переживання хвороб, страждань та зрештою смерті.
Едвард Мунк, Мертва мати, 1899
Наталія Пономарьова
