Вільний дух з понад Балтійського моря. До 90-річчя з дня уродин Петеріса Мартінсона
28.01.2021

Вільний дух з понад Балтійського моря. До 90-річчя з дня уродин Петеріса Мартінсона

Світ мистецтва – хвилюючий та живий, повен перетікання енергій, смислів та образів. Два художники керамісти – Петеріс Мартінсон та Ігор Ковалевич – що їх об'єднує? У середині 80-их Петеріс Мартінсон – латвійський кераміст із Риги понад пів року працював на ЛКСФ, про це ми довідалися досліджуючи середовище фабрики. У рамках проєкту «Лабіринти ЛКСФ» було представлено його декоративний пласт із вишуканим графічним розписом емалями, та кількість залишених, подарованих керамічних творів у приватних збірках львівських художників значно більша, як і світла пам'ять про цю особистість. Одним із близьких приятелів Мартінсона був Ігор Ковалевич, львівський кераміст, його порцелянові вежі можна було спостерігати на виставі «Вежа. Деконструкція» в артценрі «Я Галерея» у Львові. До 90 річниці уродин Петеріса Мартінсона ми підготували розлоге інтерв'ю зі спогадами Ігора Ковалевича, звідти довідаємося про невпинний пошук нових форм вислову, любов до процесу творчості, вміння уважно плекати особисті зв'язки та ще деякі захопливі деталі.

Пане Ігорю, то ви з 1975 року на фабриці (ЛКСФ) працювали?

У принципі так, з 1976 року точно. В 1975 ми закінчили інститут із дружиною Людою, але не були в колективі одразу: коли ми прийшли, то ж не пускали нас. Там було своє «закрите коло», і ми творили вечорами, вночі, потім усе мили після себе, чистенько залишали (мати дружини працювала економістом у цеху). З 1976 року працювали вже офіційно.

То називалося творча майстерня, так? Вона дійсно була творча?

Ну так, була.

Що наштовхнуло до праці саме в кераміці?

В інституті, хоча і вчився на кераміці, я собі малював, ліпив – щось у цьому знаходив, але ніколи не думав, що буду тим дальше займатися. А Людмила, дружина, вона ж виросла на фабриці, і природно, що бачила себе там. Десь на четвертому курсі приїхав професор Георгій Круглов із Риги. Та кераміка, що в нас робилася, мені не була дуже цікава, і саме він показав кераміку, яку роблять у світі. Це було відкриття! Це ж 70-ті роки – яке мистецтво тоді було? – здебільшого «кондовий» соцреалізм на виставках. То все було нецікаве, рідко траплялося щось вартісне як-от Флінта, наприклад. А тут була своєрідна ніша, знаєте, така воля, дивилися «з примруженєм ока». Можна було пройти на виставку, щось формальне робити, бо то вважалося таке – «декоративно-прикладне». І воно було дійсно цікаве, зовсім інше. А потім, коли ми після інституту потрапили на фабрику в колектив, то побачив сильних художників.



Вигляд експозиції виставки Ігора Ковалевича «Вежа. Деконструкція», вересень-жовтень 2020, артцентр Я Галерея, Львів. Фото: Тарас Гіпп



Вигляд експозиції виставки Ігора Ковалевича «Вежа. Деконструкція», вересень-жовтень 2020, артцентр Я Галерея, Львів. Фото: Тарас Гіпп

Можна це назвати терміном «концептуальна кераміка»? Як ви це бачите?

Насправді я навіть не уявляю, що це таке, концептуальна кераміка. Чи то є правдива кераміка, яка від гончарного кола, чи вона концептуальна?.. Ну от колись на виставці у Фаенці була француженка, яка виставила кераміку – просто зняла відео – на березі моря: насипана купка глини, купка глазурі кольорової, чи навіть декілька купок тих кольорових глазурей, і море хвильками то все підмивало, розмивало – можливо, власне, це можна назвати концептуальною керамікою, хоча вона й не випалена, але глина… (усміхається)

Що впливало на творчий пошук, можливо, якісь виставки керамічні, симпозіуми?

Тоді, за часів Союзу, з тим було складно. То тепер усе можна побачити в інтернеті – ще не встигнув «пікнути», а вже бачиш, що в Японії, що в Китаї, що тут, а що там. Тоді можна було дізнатися, що у світі робиться, з каталогу закордонної виставки. Союз брав участь у двох виставках: у Валорісі (Франція) і Фаенці (Італія). А щоби потрапити на виставку й побачити те, треба було пройти купу відборів, закінчуючи московським. Це було досить складно. Або ж у журналі «Декоративне мистецтво» був репортаж із Фаенци – малесенький, і якась одна робота, сфотографована розміром у чверть поштової марки(!) так, що складно було розібрати, про що мова. Їздити по світу теж особливо не мали змоги – ну куди ми могли поїхати? У Прибалтику хіба що, у Москву, якщо там була якась привізна виставка. І тому середовище було доволі закрите і всі трошки «варилися у своєму соку». Тепер я інакшими очима дивлюсь на продукцію фабрики (ЛКСФ), ніж тоді. Зараз воно мені все миле, можливо, з огляду на збіглий час та сентименти. Бо колектив був потужний, справді, найкращі сили зібралися.

Розкажіть про творчий процес? Як усе відбувається? Чи є якесь натхнення, чи сниться, чи просто бажання перевернути щось догори ногами?

(сміється) Тепер уже йде чисто рутина – я приходжу до майстерні й мушу щось робити. Одне за одне зачіпляється, зачіпляється… Ви робите одну роботу, з неї виходить інша. В тому є щось ДУЖЕ СИМПАТИЧНЕ, що ви собі придумали одне, а в процесі виходить інше… Якась ПРИГОДА в тому є, якась ПОДОРОЖ, що ви не знаєте, який буде кінець. А що, сидіти на горбочку й чекати на натхнення?

Ігор Ковалевич в експозиції виставки «Вежа. Деконструкція», 23.9.2020 – 18.10.2020, артцентр Я Галерея, Львів. Фото: Тарас Гіпп



Ігор Ковалевич, серія «Вежі», 2017, кам'яна маса, кобальт. Фото: Тарас Гіпп



Ігор Ковалевич, із серії «Вежі», 2017, кам'яна маса, кобальт. Фото: Тарас Гіпп

Ще скажіть, будь ласка, про своїх улюблених художників або поетів, може, якийсь фільм, що вплинув?

Ну «Амаркорд» Фелліні, звісно. Складно сказати… Дуже Джакометті подобається, Петрук подобається дуже. І, звісно, ті художники, з якими разом працював на фабриці, бо сиділи разом в одному приміщені, щось собі колупали… Ті були цікаві, хто мав свою мову. Пам'ятаю, як Флінта зробив такі великі тарілки, он у вас там лежать, це був своєрідний вибух на фоні того, що робилось. Робили замовлення Роман Петрук, Уляна Ярошевич, Ольга Безпалків – за багатьма було цікаво спостерігати.

Тепер буду вас питатися про Мартінсона – як відбулося знайомство, у якому році, яка пора року?

Перший раз Мартінсона і його роботи я побачив в 1975 році: була всесоюзна виставка у Вільнюсі, де також виставлялися львівські художники, і ми їздили просто подивитись. Познайомився з ним особисто в 1981 році на величезній виставці до його п'ятдесятиріччя в Ризі. А потім в 1983 році ми працювали в Дзінтарі (місто в Латвії, де проходили міжнародні симпозіуми кераміки), він був керівником групи, то ми впродовж двох місяців практично щодня зустрічалися, контактували. В 1985 році Мартінсон був у складі творчої групи, що приїжджала обмінюватися досвідом в інститут (ЛДІПДМ), і заодно працював на фабриці, жив у мене в майстерні поруч із фабрикою – фактично пів року ми з ним бачилися кожен день. Потім я був учасником фарфорових симпозіумів у Польщі, і ми, хоча працювали в різних локаціях, проте мешкали разом, спілкувалися. Я бачив, власне, як він працює, як він думає.



Петеріс Мартінсон. Фото з альбому «Сучасна латвійська кераміка», видавництво «Советский художник», 1979 р.

Що він зробив за пів року тут?

Зробив величезну виставку, що була представлена в музеї етнографії, потім у Ризі та в Таллінні. Кераміка на виставці була якоюсь мірою ужиткова – були чайники, чашки, цукерниці, сільниці, декоративні пласти, що були начебто тацями, підставками, але у формі та розписі дуже гарно по-сучасному вирішені, відчувалося в усьому, що автор – архітектор, художник. Взагалі Петеріс Мартінсон – це була дуже ВІЛЬНА ЛЮДИНА, хоча в той час це було надзвичайно складно. На двадцять років старший, але вільний, творчий, мав вплив на всіх художників, хто був дотичний до нього. Неможливо було не піддатися під вплив його харизми… Був вільний у своїх діях, думках, от, наприклад, коли жив у майстерні – вчив англійську мову! Тільки подумати, це був 1985 рік, ця перебудова нам десь там маячила, чи ні?! Але яка англійська мова в Радянському Союзі? Кому це потрібно? А він вчив, вчив і навчився. Потім їздив по світу, хоча спочатку й не дуже пускали, був дуже легкий на підйом, сім'ї в нього не було, був один… Дуже легкий і вільний, цікавий до ЖИТТЯ, до СВІТУ (усміхається)… Ніколи на лижах не стояв, приїхав сюди до Львова, поїхав у Карпати(!), почав кататися на лижах. Мене потім питався: «Чому ти не став на лижі? У тебе є Карпати! Чому ти не катаєшся?!» Я думаю, мені повезло, що я мав із ним цей контакт, і, якщо чесно, дуже бракує його… В останній час ми раз у пів року, у три місяці, могли передзвонити один одному, годинку-другу телефоном балакати – і таке було враження, що тільки вчора ми з ним розпрощалися, у тому плані це була дуже СВІТЛА ЛЮДИНА…

Петеріс Мартінсон, декоративний пласт, 1985, кам'яна маса, розпис емаллю, 34,5х34 см, виготовлено на ЛКСФ, з колекції Ігора Ковалевича

Петеріс Мартінсон, декоративний пласт, 1985, кам'яна маса, розпис емаллю, 34,5х34 с

Як ви творчо змінювалися біля нього?

Я бачив, що він робить, бачив, як він то робить, і повторювати не хотілося, але мені був дуже цікавий його підхід. Я бачив, що в нього наче такі легкі роботи, але водночас – як він МУЧИТЬСЯ, як кожен день працює, як малює. У нього був свій графік, відмінний від мого – щодня вставав о шостій годині, робив зарядку, був спортивний, підтягнутий, і потім – малював: пером, тушшю, дуже гарну графіку, ескізи… Ввечері приходив, питався в мене – «Ну, а що ти зробив?». Його вплив був у тому, що з МАТЕРІАЛОМ МОЖНА ПОВОДИТИСЯ ВІЛЬНО, і якось робити те, що від тебе йде і те, що тобі цікаво. Уявіть собі, у Дзінтарі в групі тридцять людей зі всього Союзу й Середньої Азії, з різних закутків, і він знаходив до кожного підхід, щоби якусь кращу сторону людську підтримати.

Комплект для чаю 1985-1986 рр., кам'яна маса, ангоби, розпис емалями. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце

Чайник, 1985 р., кам'яна маса, ангоби, емалі. Створений у Львові. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце



Ємкість для вершків, 1985 р., кам'яна маса, ангоби, емалі. Створений у Львові. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце



Сет для чаю, 1985р., кам'яна маса, ангоби, емалі. Створений у Львові. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце



Експозиція персональної вистави Петеріса Мартінсонса на ЛКСФ, 1986 рік, Львів. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце

Запрошення до виставки Петеріса Мартінсонса, Львів. Фото з монографії «Петеріс Мартінсонс. Інший світ», автор та укладач Рута Муйжнєце

У попередньому інтерв'ю ви згадуєте інших іноземців, що працювали на ЛКСФ – Олександра Задоріна, Сюзанну Мокир. То Мартінсон тут все-таки був найдовше?

Так, найдовше… Саша Задорін був дуже яскравий художник, усе робив дуже легко – малював, співав, жартував і ці роботи на фабриці легкі. Зузанна Мокир, відома угорська керамістка, теж із нею контактували.

Такі 80-ті на ЛКСФ були з Мартінсоном. А правда, що він ліпив пташечок? Це були ворони, так?

Так, ворони, він називав їх «…птахи моїх снів, моїх мрій, birds of my dreams…», дарував їх усім. Більших чи менших, він їх робив спонтанно. От ми з вами говоримо, а він раз – і вже зробив якусь там ворону, направду, дуже гарні були, довший час робив їх. Уже наприкінці в нього була мрія поїхати в Африку. Поїхавши туди, почав робити левів, хоча я їх бачив лише на фотографії. Ворони його улюблені птахи, з характером – голівка і дзьоб. Взагалі Мартінсон дуже багато працював у Кечкеметі, часто їздив у Будапешт через Львів, зупинявся в нас, возив туди свої твори і ворон теж. Там і досі є його майстерня, яка функціонує як музей, культурний центр. Скульптор Шандор Кечкеметі зробив бронзовий бюстик Мартінсона, це все працює, бережеться пам'ять…


Петеріс Мартінсон в майстерні Ігора Ковалевича, 1986, із фотоархіву Ігора Ковалевича

Пам'ять дійсно швидко зникає і, власне, тому її варто відновлювати, берегти, плекати…

...ну так, бачите, він ще й так трагічно загинув… Він сам родом із Дауґавпілсу, а звідти ще родом Ротко. І син Ротко подарував містові декілька полотен батька, п'ять чи шість, з умовою, що зроблять там чи музей, чи культурний центр. У місті відреставрували колишній арсенал і тепер там відбуваються симпозіуми з кераміки, ткацтва, графіки. Там теж експоновані роботи Ротко, а в іншому крилі – своєрідний музей Мартінсона, якому він подарував майже всі свої роботи, величезну колекцію. Сам же робив експозицію, що йому давалося дуже добре, бо за освітою був архітектором. Навіть те, що робив в етнографічному й на фабриці у Львові – звітну виставку, вирішив дуже цікаво, на стільцях, на столах, дуже динамічно.

Чи є якісь фото з того часу?

Багато фотографував Володя Рижанков, що викладав на склі, наш однокурсник. Він помер рік тому, з Мартінсоном був добрим приятелем, вони їздили разом на лижі в Карпати. Є такий відомий портрет Мартінсона, власне, роботи Рижанкова, здається, у тому Дауґавпілсі він і висить… Під час роботи над своєю експозицією на Мартінсона впала поличка з роботами – вдарила його по голові, стався крововилив і утворився згусток крові. Йому зробили операцію, після якої він фактично на два тижні впав в кому й помер… помер від своїх робіт. Такий нещасний випадок. Розповідали, що хірург, який робив операцію, казав, що міг жити ще, серце було як у сорокалітнього – він же купався зимою, нурка давав в ополонку, вів дуже здоровий спосіб життя, а сталося отак. Його останній симпозіум у Ризі був про кераміку з цегли, така модна течія – brick ceramic, Ула Війотті зі Швеції – відома в тому напрямку – там працювала, і під час цього симпозіуму він помер. Після цього всі пороз'їжджалися…

Петеріс Мартінсонс, ескіз, 1985, папір, туш, перо, з колекції Тараса Левківа, фото Тарас Гіпп



Петеріс Мартінсонс, ваза, 1980, кам'яна маса, емалі, з колекції Тараса Левківа, фото Тарас Гіпп


Петеріс Мартінсонс, ваза, деталь, 1980, кам'яна маса, емалі, з колекції Тараса Левківа, фото Тарас Гіпп

Петеріс Мартінсонс, Ворона, 1985, кам'яна маса, емалі, з колекції Тараса Левківа, фото Тарас Гіпп



Мартінсона називають найвідомішим латвійським керамістом у світі.

Так і було, він викладав кераміку, очолював кафедру в Ризькій академії мистецтв, був дуже контактним.

Колись мені сказав – «Ось ти отут сидиш мучишся, працюєш, і десь якийсь китаєць сидить, десь якийсь японець шось колупає – і це все НЕ ДАРМА, це все РОБИТЬСЯ, це все МАЄ СМИСЛ…»

Його любили, досі згадують.

Але ж він пізно зацікавився керамікою, правда?

Так, він свою кераміку почав робити, коли йому було вже років сорок. У нього була приятелька, керамістка Рута Енберга, вона його до кераміки схилила, показала, як можна робити з цього пласта щось. Усе її тепло згадував. Ранні роботи його забавні чорти такі… В Ризі на острові Кіпсала був такий осередок керамістів, як у нас на фабриці, маленькі затишні майстерні, спина в спину працювали в таких комірчинках, тут починав свою роботу з керамікою.



Петеріс Мартінсон, Меланхолічний чорт та хитрий чорт, 1968. Фото з альбому «Сучасна латвійська кераміка», 1979 р.

Петеріс Мартінсон, Чорт-меценат, 1967, кераміка. Фото з альбому «Чорти», видавництво «Вага», Вільнюс, 1973

Як йому жилось у Львові?

Дуже любив тут бути, колегував із багатьма, з Тарасом Левківом були добрими приятелями. І взагалі він тут усе облазив, знав що, де і як, на якому базарі, що продається, де найдешевший часник, де яблука хороші, пішечки весь Львів сходив. Мисько його портрет зліпив теж, бував у гостях, і коли на фабриці працював, то Флінта йому свій стіл віддав. У дуже дружніх стосунках був із Неллі Федчун, зі Славою Мотикою. У ньому не було ніякого снобізму, і з молодими знаходив мову, зі Славком Лащуком, і по Карпатах лазив, і був ДУЖЕ ВІЛЬНИЙ І ВІДКРИТИЙ ДО ЖИТТЯ.



Тарас Левків, Зеновій Флінта, Петеріс Мартінсон. Вільнюс, 1971 р.

Розмовляла Наталя Туліна-Маруняк

















13.10.2020
Олег Введенський – львівський фотограф, дизайнер, фотографував та товаришував з відомими львівськими митцями, автор книг «Львів і Галичина у літографіях Карла Ауера», серії публікацій в «Галицькій брамі»: «Зупинена мить. 100 років львівської фотографії 18
12.05.2021 – 05.06.2021
Виставка Київ Я Галерея
25.02.2021 – 08.03.2021
Виставка Київ Національний центр «Український дім»
09.12.2020 – 01.02.2021
Виставка Київ Я Галерея
26.12.2019 – 28.12.2019
Подія Львів Я Галерея