Якуб Левіцкі: Жити архітектурою модернізму

Ми з професором познайомились наживо після його лекції про модерністичну архітектуру, з якою він приїхав до Львова. Проте знали одне про одного ще до цього. Я користувалась дослідженнями Якуба в своїх текстах, а він, як сам казав, тішився кожній моїй публікації і фотографіями будинків.

М. Л. : Ви спочатку працювали з історією архітектури до 1918 року, що Вас спонукало заглибитись в тему міжвоєнних десятиліть?

Я. Л. : Мої перші дослідницькі кроки стосувались будинків у Гдині. Теж займався документацією пам'яток модерністичної архітектури. Якось вирішив написати про здравниці того періоду і поїхав до Криниці (курортне місто в Польщі) в модерністський санаторій. Там все було збережене – елементи інтер'єру та устаткування: калорифери, крани, туалетне приладдя. Відпочивальники нарікали, що Бог їх покарав лікуватись в такому застарілому санаторії, а я тішився, що лежу в автентичній ванній. Боюсь подумати, що там зараз. До речі, більшість цих санаторіїв проектували львівські архітектори. Я зрозумів, що для повної картини мені не вистачить лише польських міст.

М. Л. : І ви вирушили до Львова?

Я. Л. : Так, тоді в 90-х, приїжджаючи до Львова, я заходив до будинків і був шокований. Тут час ніби зупинився, адже грошей не було і ніхто нічого не змінював, не ремонтував. Я бачив будинки, які чудового збереглись: з рідними поштовими скриньками, дверима, сходовими маршами. В Польщі вже такого не було. Я зупинявся на вулиці Франка. Навпроти мого помешкання розташовувалась заправка з тридцятих років. Навіть не думав, що таке ще десь могло залишитись. Бачив там приладдя для заправки бензином, реклами палива з 1938 року, а ще ідеально збережені інтер'єри.

М. Л. : Любителі модернізму дещо ідеалізують міжвоєнний період та архітектурні проекти. Побутує думка, що більшість будинків того часу зводили з дуже якісних та дорогих матеріалів…

Я. Л. : Не зовсім так. Львів пережив дві економічні кризи, еліти тікали до Варшави, багато інституцій перемістились до більших міст, архітектори їхали до Катовіц, до Гдині, до Познані. Будівельний бум відбувався лише в проміжку 1925-1928 і 1935-1939. Решту часу – переважала бідність і погана економічна ситуація. Тому багато кам'яниць звели з досить дешевих матеріалів.


М. Л. : Але поза тим у Львові все ж постали дорогі проекти.

Я. Л. : Так, наприклад, ось на кам'яниці Шпрехера не економили. Тут використали дорогі матеріали – різнорідний мармур та пісковик, інше багате оздоблення. Але через брак коштів багато проектів не реалізували.

Наприклад, з іншого боку теперішнього проспекту Шевченка хотіли звести другу модерністичну кам'яницю Шпрехера, теж в 1928-1929 роках. Фактично – це мав бути будинок-близнюк. Але вибухнула криза і до цього не дійшло. Досі там в кінці проспекту є пусте місце між будинками, біля класицистичної кам'яниці. Її планували розібрати і звести хмарочос. Тоді цей будинок з'єднав би проспект і утворив просторовий ансамбль.

М. Л. : Ви досліджували нереалізовані проекти того часу. Розкажіть про якісь ще?

Повертаємо на вулицю Костя Левицького і заходимо до «Будинку-метелика», який має чи не найкраще збережені інтер'єри. Професор тут вперше. Захоплений, фотографує кожен закуток.

М. Л. : Що Львів вирізняло у модернізмі серед інших міст тогочасної Польщі?

Вони нагадують полотна Мондріана. Шалено нетипові. Не знайшов розроблених зразків у Львові, тому скоріш за все автори брали узори з голландських чи німецьких журналів. А ще дуже мальовничі лінії забудов: от Варшава зведена у строгих геометричних формах, а у Львові часто трапляються дуже плавні вигини і повороти фасадів. Унікальна дерев'яна столярка, виконана місцевими фірмами. Оці характерні двері з інтарсією в світлих, контрастних кольорах.

М. Л. : На жаль, гнуті кутові шиби ніхто тут не вміє реставрувати. Чи є такий досвід в Польщі?

Я. Л : Ні, тому що поки не доводилось реставрувати. Одна з таких кам'яниць з округлими наріжними шибами – в Гдині, але вона в доброму стані і не потребує реставрації.


Виходимо з будинку, Левіцкі звертає увагу на знищений оригінальний фасад будинку (утеплений і покритий так званим короїдом).

Я. Л. : В нас добре реставрують тиньк. В Кракові роблять найкраще, але реставрація шляхетних тиньків з домішками слюди дуже затратна та складна річ.

М. Л. : Багато автентики зникає, бо люди не розуміють і не знають, що це за архітектура, яка її цінність. Як розмовляти з людьми про модернізм?

Я. Л . : На жаль, так. Я, фотографуючи ці будинки у Львові, часто стикався з тим, що мешканці знервовано реагували: яка ще пам'ятка! Що тут фотографувати? Люди не знають. Їм треба розповідати. Дуже важливі екскурсії для мешканців. Наприклад, в Гдині роблять багато екскурсій. В Катовіцах. В Гдині є приватний музей-квартира. А от Варшава організувала фестиваль відкритих помешкань. Власники квартир відкрили свої двері для поціновувачів архітектури модернізму. Хоча не всі будинки є під охороною і часто теж страждають від перебудови. Але коли дім в доброму стані, дорого виконаний, то його цінують.

Хороший спосіб привернути увагу до модернізму – розповідати про технологічні новації тих будинків, про те, що майже сто років тому у Львові вже «почалось майбутнє». Бажано розробити комплексну програму для популяризації модернізму.

Виходимо на вулицю Павлова. Прошу професора зупинитись для фото і раптом він схвильовано каже:
«Ось з цієї кам'яниці все почалось!». Це будинок за номером шість.

Якуб Левіцкі * – професор технічних наук, досліджує польську архітектуру першої третини ХХ ст., завідувач Кафедри збереження пам'яток та охорони ландшафту в Інституті історії мистецтв на Факультеті історичних та соціальних наук Університету Кардинала Стефана Вишинського у Варшаві,Голова Комітету з охорони та збереження модерністської архітектури ICOMOS, головний консерватор Мазовецького воєводства.