Власне, робота над серією почалася зі створення матриці — єдиного образу дитини, своєрідного логотипа, користуючись яким та додаючи до нього впізнавані атрибути, можна скласти генеалогію персонажів-дітей. Згодом цей задум перетворився на намір заселити безлюдні пейзажі.
Що важливо? Яким чином людина, кинута напризволяще у варево цінностей, має відшукати якорі, що триматимуть її на плаву? Актуальні практики усвідомленості та уповільнення всіляко закликають нас до рефлексії про ритм і темп, пропонуючи безліч інструментів й технік. Іронічно, що вони так само змішуються між собою, перетворюючись у настанову визначитись тут і зараз про те, що ж є важливим. Репресивність цього заклику породжує нігілізм — замкнене коло, з якого й досі людство намагається знайти вихід.
