Для Добрині Іванова, який хоч і працює зі знайденими, готовими речами, художній жест іде набагато далі класичного редімейду, не спиняючись на банальному перенесенні побутового й низького у виставковий простір. Інстальовані в арт-центрі, його речі здатні на повне відчуження свого первинного значення задля набуття голосу самого художника. В Агломерації Іванов конструює меблевий лабіринт: шафи, тумби і ліжка займають майже весь простір зали, залишаючи глядачу вузький задушливий прохід, який буквально затягує його всередину. Кожний елемент меблів несе на собі відбитки тисяч людських історій, адже всі вони були у вжитку і – більше того – повернулися до нього після закриття експозиції. Всі ці історії, значення, конотації промовляють настільки голосно і концентровано, що в певний момент просто нівелюють один одного, дозволяючи говорити Добрині Іванову.