«…люди не можуть зрозуміти, що те, чого немає, може впливати на те, що є», – зауважив колись Джон Фаулз.
Чи багато ми знаємо?
Реальність така, що всі, практично всі кажуть неправду. Навіть будучи дуже щирими, усі брешуть. Правда ж виявляє себе значно пізніше, коли може пройняти, торкнутися нас. Коли вона – доконаний факт.
Кожен із нас неодноразово чув про демократію так само багато, як і про розкіш. Обидва поняття належать до сфери, яку неможливо охопити цілком, тобто до сфери вітальності, життя. Життя, яке тече, мімікрує, утаємничується.
«Демократія» – достатньо заколисане на сьогодні грецьке слово, котре втягує в себе будь-які змісти будь-кого з представників будь-якої країни, що належить до кола так званого «Західного світу». Скільки людей – стільки демократій. Наприклад, заяви про корупційність демократії лунають не лише з вуст диктаторів. Їх часто можна почути і в традиційних демократичних ареалах.
«Розкіш» – предмет чи дія? Накопичення коштовних речей чи вільне розкошування у свободі? Розкіш Сходу і Заходу, розкіш Півдня і Півночі, непідвладна нам розкіш Природи і Всесвіту.
Розкіш мати і розкіш бути. Містики кажуть: хто нічим не володіє, той вічний. Хочеш обмежити себе – вхопися за щось, щоб мати це!
Демократія і розкіш завжди поруч, як ерос і танатос. Те, що дає свободу коханню, яке здатне вбити.
Коли поруч авторитаризм і розкіш – це оздоблений ювеліркою союз танатоса і плутоса чи мамони*.
Майже усі знають, що ми живемо у не зовсім демократичній країні. Але коли молоді люди пишуть на будь-якій поверхні: «ПТН ПНХ» чи «Путін хуйло», вони розкошують і усвідомлюють це. Занурюючись у правду, вони розуміють, що за межигірськими і кремлівськими парканами не розкіш, а хвороба. Дуже темна сторона людських бажань. Настільки жлобська, що потребує окремого «Посланія».
Посланія до жлоболігархів та тисяч і тисяч жлобів «при владі», що висмоктують у свої гаманці суспільні гроші мільйонів співгромадян.
Чи може жлоб просто сказати собі: «Стоп! Ти маєш дуже багато, надто багато. Так багато, що за тим тебе уже немає. Достатньо! Досить мати, просто будь».
Чи може жлоб прокачати ранковим лісовим повітрям свою закодовану голову з лічильниками в очах? Чи може забути лічбу своїм банківським рахункам, зігнувшись і довго розглядаючи брунатну грудку лісової землі?
Жлоб не може, але його треба змусити.
«Прінуждєніє нє к імєнію, а битію» – головна, не лише пострадянська, проблема. Що їх може змусити, якщо навіть смерті сотень, тисяч солдатів не змінили цього? Але це станеться. Майдан, а затим «хуйло» – вже підштовхнули до цього. Це неодмінно станеться, коли стане більше тих, кому в кайф бути, а не мати.
Війна в кожному з нас. Перемагає той, хто знає, що те, чого немає – вже поруч.
Ростислав Котерлін
* Боги давніх міфологій: Танатос – уособлення смерті, Плутос – уособлення багатства, Мамона – уособлення багатства й наживи.
Додатково на тему виставки ви можете прочитати статтю Анатолія Звіжинського.