Дотик – проект, у якому не варто шукати жодних хитромудрих прийомів. Це лише розповідь про близькість.
Серія налічує чотирнадцять робіт овальної форми, над якими Артем Волокітін працював близько року. Це тактильні портрети без облич. Така анонімність пронизує роботи цнотливістю та еротизмом.
У п'ятьох словах вона звучить так: чутливість, сором'язливість, теплота, камерність, і, власне, близькість. Такі синоніми дібрав сам автор.
Хоча не всі роботи, зрештою, можна назвати теплими та камерними. Деякі викликають суперечливі почуття. За словами самого художника, створюючи серію, він захоплюється певним переживанням, яке будь що намагається сформулювати та якнайточніше відобразити.
Важливу роль в експозиції відіграє колаж. Розглядаючи його, мимохіть наближаєшся до чужої людини на, недозволену суспільною мораллю, відстань.
Волокітін зізнається, що його причаровує дійсність: як у житті так і в живопису.
Серія Дотик демонструє, що реальність не потребує прикрашань, аби вважатися прекрасною. Художник говорить, що кожна серія робіт – це завжди певне підбиття підсумків, констатація змін, які відбуваються не тільки з митцем, а й з людиною. «Наразі мене найбільш за все тішить впевненість, що з'явилася в мені з появою родини та дітей. Непохитна опора і відчуття того, що я не належу сам собі стали порятунком від занурення лишень у творчість».
Цього разу художник вирішив зробити акцент не на складних емоціях, а на простих відчуттях, найпершим з яких є дотик.
Павло Маков:
«Квінтесенція серії – у назві. Найголовніше, що я помітив – це парадокс: чим природніше (натуральніше) зображення, тим воно більш чуттєве. Чуттєвість у роботах Волокітіна проступає саме крізь катастрофічну близькість до живого. Не через майстерне відтворення живого, а саме через його безпосередню присутність. Там де живопис як такий, стає більш помітний – рівень чуттєвості суттєво знижується. Роботи Волокітіна самодостатні. Вони не потребують притягнутих за вуха концепцій чи обґрунтувань. Як, зрештою, не потребує їх дотик».
Артем Волокітін:
«Я боюся порожнечі майстерні. Коли в ній нема робіт, то й минулого наче нема. В такому випадку я дивлюся на фотографії та заспокоююся».