Львів. Я Галерея

Гопакує Чорнобай

Дмитро Молдованов

10.08.2022 – 18.09.2022

Дмитро Молдованов

Слава Україні та слава ЗСУ, які дають нам можливість займатись культурою: будувати майбутнє у час війни!


Виставка Львів Я Галерея
Графік роботи: 10:00-19:00, понеділок вихідний

Гопакує Чорнобай

Дмитро Молдованов активний і в мирний час, і в час війни. Це його ритм, його творчий метаболізм, його громадянська позиція. У київському артцентрі Я Галерея війна перервала саме виставку Молдованова «Настінний килимок». Коли приміщення облаштувати як бомбосховище, картини й далі висіли на стінах, існували в новому контексті подій. Усе поступово стало зрозумілим: і образи ведмедів, і образи оленів – загальне відчуття змін і очікування агресії, – які ми бачили у творах, органічно вписались в історію нової війни. Коли київський артцентр відновив роботу, виставка продовжила галерейне життя, а в липні побувала у Вільнюсі як частина проєкту «Простори. Українська виставка».

Молдованов був одним із тих, хто своєю творчістю спонукав не зволікати з виставкою про мистецтво під час війни і його листи з новими творами ледь не щотижня надходили до мене й розпалювали інтерес до його інтерпретації подій.

На виставці «Музи не мовчать» у Пороховій вежі його «Гопак дядька Чорнобая» став ледь не центральною роботою, яку неможливо оминути. Нахабно кольорова, динамічна й дотепна наївна інтерпретація бойового танцю багаторуконогого Чорнобая, який у язиках полум'я захопливо й уважно нищить стилізовану під потворних істот ворожу техніку з виразною Z, стала одним із рекламних образів виставки. Творчий неспокій художника був спровокований безпосередньою близькістю до бойових подій у селі Чорнобаївка, відгомін яких долітав до рибальського поселення Парутине на березі лиману біля давньої Ольвії, де вже декілька сезонів працює художник, тікаючи від міської суєти. Новини останніх місяців про постійні обстріли Миколаєва й області, Дмитрові телефонні розповіді про те, що відбувалось і відбувається в його рідному місті, підсилюють стан тривоги й неврівноваженості. Готуючи виставку, ми спілкувалися кожні два-три дні. Пересилання робіт, питання матеріалів і збирання інформації для текстів виставки – далеко не всі теми, які ми порушували. Аж раптом три дні на мої дзвінкі художник не відповідав. Я стривожився, моя уява малювала складні сюжети. Однак на четвертий день моє хвилювання перервав дзвінок Молдованова. Були просто проблеми зі зв'язком – пояснив художник.

Ця виставка дала авторові змогу – вперше від початку війни та пандемії – приїхати з Миколаєва до Львова. Ця виставка – нагода зустрітися із найкращим сучасним українським наївом на гострому лезі сьогоднення без затримок і очікувань.

Домінують нові роботи, які створені в час війни, але є і добірка з декількох попередніх проєктів, які тепер ми бачимо по-іншому. Звіряче тепер зовсім людське. Брудне (як Молдованов називає свою картину «Зненацька») тепер епічне й точне. Жертва тепер – це звичайна розірвана або поранена людська плоть без усіляких метафор як на творах «В цьому парку не танцюють бугі-вугі» і «Лишився один кролик» (алюзія на бомбардування вокзалу у Краматорську).

Але чомусь мені багато де вбачається самопортретність Молдованова в різних іпостасях: від впізнаваного образу задумливого сивобородого художника з хвостиком на голові до сумного пса або лева, який воює з коброю. А хто такий цей Чорнобай? Можливо, це сам Молдованов – воїн-супергерой?

Молдованов художник фундаментальний, послідовний, масштабний, який завжди знаходить тему. Його нові роботи чекаєш як хороших новини. Він не може не писати. Він заряджений на творення. Непереможний Молдованов-Чорнобай несе нам світло, колір і оригінальний погляд на війну.

Слава Україні та слава ЗСУ, які дають нам можливість займатись культурою: будувати майбутнє у час війни!

куратор, Павло Гудімов



Художник і звір

Це 12-й персональний проєкт Дмитра Молдованова в артцентрі Я Галерея. Утретє представляє роботи у Львові.

Вперше – влітку 2019 року на виставці «Ангели» з емоційною роботою «Я не читаю книг». Вдруге – восени 2020 року з «Писанням для спальних районів» у львівському артцентрі Я Галерея та з циклом наївних полотен про останні дні життя Христа на тлі спальних районів Миколаєва.

Виразну манеру, у якій працює автор, називають «Новий наїв»,що близький до арт брюту з його необробленими емоціями та історіями, із забарвленням темної іронії у фіксуванні кровопролиття, смерті, відвертої трагедії.

Проєкти Молдованова твердо тримають форму великих монументальних серій. Пейзажі, портрети, загадкові та водночас радикальні алегорії багатофігурних сцен – лише формальна структура його циклів. Ще у 2013–2014 роках митець глибоко занурився в осмислення переломних процесів Революції Гідності і вже тоді твердо вирішив, що розповідатиме про Україну та долю її народу тут і тепер, нещадно критикуючи чинну владу, їхніх посіпак і покровителів.

23 лютого 2014 разом із другом Дмитро влаштував імпровізовану виставку на парапеті в Миколаєві, на місці, де, як згадує, виставляли на продаж роботи місцеві пейзажисти. Відверта критика звучала в кожному творі. Серед глядачів були колишні беркутівці, хоча, чи бувають вони колишніми?! Спалахнув конфлікт, що ледь не закінчився бійкою, проте більшість глядачів та небайдужих перехожих підтримали художника та його виставку, яку згодом перенесли до місцевого Українського дому.

Представляти роботи Дмитра Молдованова щорічно - в артцентрі Я Галерея у Києві та у Львові стає уже доброю традицією. Цьогоріч – дуже близько до бойових дій, на території своєї творчої резиденції у селищі Парутине (Миколаївщина) – художник ухвалив рішення говорити про ворожу навалу відверто та персонально. Його розповіді хвилюють і засмучують одночасно, відкривають нам дуже особисту історію війни.

У чому ж секрет цього могутнього таємничого художника, коли він створює захопливі образи. Можливо, у вмінні розказати буденну, близьку історію у формі величної історичної картини? Тут і незабутні центральні образи-символи, і багатозначні деталі, мистецькі паралелі, сміливі узагальнення і контрасти.

Часто в нас на очах народжуються нові, суто «молдованівські» персонажі – гопакуючий дядько Чорнобай, який наче дух і сила цієї землі. За словами автора:- «…топче тих ГАДІВ!»… Чи «Взривна лярва з мокселя» – жахне створіння, що палає вибухами, обвите зміїними головами, з кінцівками Лева та Бика, гібридне та хиже – збірний образ-символ енергії, яку відчув художник, почувши вибухи неподалік аеродрому. Іронізуючи згадує: «Зрозумів, що таке квантова фізика!».

Важлива складова в живописі Молдованова – це колір. Для його живопису притаманні відкриті яскраві кольори й акцентна флуоресцентна палаюча барва.

Наїв жонглює. Йому підвладний рожево-марганцевий колір у зображенні людської плоті, ядучий салатовий у кольорі шерсті Диких Звірів. Зверніть увагу, як забарвлені світила – від жовтого до пурпурового. Мені імпонує називати композиції Модованова «монументальним наївом». Це підтверджують масштаб і зафіксована смілива думка, внутрішнє терзання, безліч духів та символів у його картинах.

Коли розглядаю полотно «Лютий», бачу чутливий автопортрет художника, його постать – фундаментальну незворушну, барвисту, сповнену внутрішньої стійкості. Поряд – море маленьких людей, які панічнопробігають під стільцем художника, і дикий тигр, як дух військової агресії, вибухи, руйнування та огидний брутальний зліпок із чотирьох відрубаних голів, серед яких можна впізнати Івана Грозного, Петра І, Леніна і Путіна – візія колосального цивілізаційного краху російського імперіалізму.

Можливо, це мистецтво є виявом занадто спонтанної та насиченої уяви, що відкриває нестримну міфотворчість у повсякденні. Суміш цих елементів приводить до виникнення начебто незбалансованої, але надзвичайно сприятливої форми краси, споглядання якої підтримує в мені віру у Перемогу!

історикиня мистецтва, Наталія Туліна-Маруняк

Автор

Дмитро Молдованов – український художник, один із лідерів Hового наїву.

Народився 1967 року в Миколаєві. Малим їздив до бабусі в село Лиса Гора на Миколаївщині. Художник згадує:
«Найкращі часи мого дитинства минули в бабусі, в селі Лиса Гора. Кожні канікули ми з братом вели там вільне життя. Бавились з місцевими “хлопцами" в індіанців та мандрівників… Мій батько звідти родом. Іван. 1925 року народження. Встиг побути і в партизанах, брав Берлін. За професією – будівельник. Загинув в аварії 1972 року. Мама – інженер-будівельник, самотужки виростила мене і брата. Маму звати Бісектриса».

07.03.2018 – 26.03.2018
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
18.01.2017 – 25.02.2017
Виставка Дніпро Арт-центр Я Галерея
01.06.2016 – 25.07.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
04.02.2016 – 17.03.2016
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
23.09.2015 – 26.10.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
10.07.2013 – 05.08.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
16.03.2011 – 21.04.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б