Закинутий у буття Юрій Кузьменко здійснює свій пошук. Діоген вдень виходив з бочки із ліхтарем, пояснюючи: «Шукаю людину». Кузьменко говорить: «Я людина, і не хочу мати ярликів окрім імені». Його роботи – це те, що він нашукав із своїм власним ліхтарем – мішаною технікою. Виставка Квантовий суп зіштовхує внутрішній екзистенціалізм митця із зовнішнім цинізмом ситуації. Зворушує питання про себе, ставить питання до інших.

Чи в змозі ми сприймати кванти? Потрапляючи в сартрівську пастку вікна, що ми бачимо за ним? Знайомі матеріальні речі, що ставляться під сумнів запитаннями, набувають вигляду речовин, втрачають сталу форму. Чи впізнаю я речі з яких складаюся? «Людське сприйняття не може досягти дійсної природи квантової реальності, оскільки усе, чого ми торкаємося, стає матерією. Хоча зір, очі наші, можуть цілком допомогти. Якщо спробувати зчитувати лише кольорові потоки інформації, отримаємо квантовий суп».

Здається, на площині кахлю ванної кімнати ми раптом помічаємо поклик: Житла. Харчів. Нащадків. Коли цілком природні речі стали предметом боротьби? Крізь прапори, мови і національності прокладають власні колії самовизначення, по яких нібито треба прямувати. Кузьменко ставить положення під сумнів: «Чому тканина певного кольору, названа прапором, повинна породжувати в мені якісь емоції та почуття? – Хай і так, найкращим прапором, поки суспільство вважає це за необхідне, було б полотно, неґрунтоване полотно».

Відвідувачі Я Галерея на Хорива, 49Б отримали можливість вже зараз вжитися у ролі, які Кузьменко означив для наступних поколінь: «Сподіваюсь, що коли нас відкопають, люди, чи можливо, якісь інші розумні форми життя, просто посміхнуться з того, що колись ми ішли такими шляхами самовизначення».

Пошук не вимагає фіналу. Це – процес. І світ – таке місце, де шукаєш ти, але є ймовірність, що, власне, знайдуть тебе.

Борис Філоненко