«Рік Малишка» в арт-центрі Я Галерея продовжується на Батьківщині скульптора – Дніпропетровщині. Тут, у селі Знаменівка, народився Микола Малишко, у самому Дніпропетровську закінчив художнє училище, та у своїй квартирі-майстерні 60-х збирав компанію художників-однодумців, де з-поміж інструментів і фарб, що лежали «тут і там», – велися бесіди про мистецтво.

А сьогодні твори Миколи Малишка вперше потрапили до Дніпропетровського художнього музею, який, позаяк, уже приймав «нових старих майстрів» Я Галерея у 2011 році. Умовно «вперше», оскільки саме тут, на першому поверсі, більш ніж півстоліття тому, серед учнів художнього училища, Микола Малишко опановував основи мистецтва. А від учителів часто чув, що поверхом вище пробувáють справжні шедеври...

Із відчуттям, що «час настав», проект демонструє найкращі роботи майстра останніх років. «Постаті», «Читач», абсолютно нові скульптури – відобразили динаміку розвитку дереволюдини та вірувань самого художника. Зі співчуттям і глибоким аналізом, Микола Малишко занурюється у громадянську кризу та вкотре доводить, що мистецтво і є тим дзеркалом самопізнання, котре потребує людина.

Продовжуючи шукати форми для своїх думок, скульптор створює галерею людських постатей, кожна з яких є результатом тривалих роздумів над долею людини-творця. Не тієї Надлюдини, котрою марив Ніцше, і не тієї, що розв'язує питання «твар я чи право маю», на території сумнівних «республік». А тої, що будучи одночасно малою і величною, знаходиться у постійному русі самовдосконалення - аж до свого останнього подиху.

Фіксуючи мить людського буття у скульптурі, художник дослухається до дерева – найбільш близького людині матеріалу. Як жива істота, дереволюдина Малишка проходить усі етапи життя та, слідуючи за рукою майстра, втілюється у символах-обелісках. То велична й богоподібна, вона занурює погляд у небо, в пошуках відповіді на всі питання. То маленька й недосконала, вона схиляє голову в молитві чи задумі, розмірковуючи над днем прийдешнім.

Відчувати – замість бачити. Бути – замість існувати. Співпереживати – замість споглядати. Кожна з нових скульптур Малишка 2015 року підбиває підсумки кількарічних розмислів художника над шляхами розвитку людини, в тому числі в умовах суспільних протистоянь. «Наречена йде», та чи радісна вона? Чи це тá сáма, ще Тичинівська?

Одчиняйте двері –
Наречена йде!
Одчиняйте двері –
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть...

Одчинились двері –
Горобина ніч!
Одчинились двері –
Всі шляхи в крові!

Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ...

(Павло Тичина, 1918)

Заглядаючи в скульптуру як книгу, глядачу пропонується зазирнути всередину себе. Не коли-небудь потім, а саме зараз, відкинувши компроміси, нарешті обрати бік добра чи зла. Модерністично досконалий, скульптурний задум Малишка протистоїть постмодерністському хаосу, в якому людині відведена лиш роль носія точок зору. Тоді як час вимагає стати на тверду позицію.

Надавши кожній постаті своє ім'я, художник, однак, стверджує, що його назва – лише одна з багатьох інших. І лише глядач може вирішити, що означає для нього Наречена, Друга чи П'ята постать, і яким, врешті-решт, є його особисте Сьогодні.

Олена Єгорушкіна