Київ. Я Галерея

Людина/над/людиною

Ростислав Котерлін

14.09.2022 – 15.10.2022

Ростислав Котерлін

Жорстока війна є тут і зараз. Але ця війна — стара курва, для українців вона триває вже не одне століття. Рашистський хтонізм, те zло, що постало перед нами, виплекане не лише орками. Це колективне творіння багатьох людей різних народів світу, яке тепер виповзло на поверхню на українській землі. Щось важливе пішло не так вже давно. Війна в Україні, загроза світової ядерної катастрофи, екзистенційна непевність на багатьох континентах, божевілля і популізм політики, кліматичні катаклізми — усе це цілком пов'язано з лихими людськими намірами, з глобальним людським егоїзмом.


Виставка Київ Я Галерея

Жорстока війна є тут і зараз. Але ця війна — стара курва, для українців вона триває вже не одне століття. Рашистський хтонізм, те zло, що постало перед нами, виплекане не лише орками. Це колективне творіння багатьох людей різних народів світу, яке тепер виповзло на поверхню на українській землі. Щось важливе пішло не так вже давно. Війна в Україні, загроза світової ядерної катастрофи, екзистенційна непевність на багатьох континентах, божевілля і популізм політики, кліматичні катаклізми — усе це цілком пов'язано з лихими людськими намірами, з глобальним людським егоїзмом.

Минуло вже понад півтора сторіччя, відколи Ніцше задумав свого «уберменша» — надлюдину. Історики кажуть, що ідея надлюдини стара, як світ. Давні міфічні люди-боги в різних релігіях і культурах світу — це надлюди. Але коли Ніцше проголошував свою «надлюдину», він напевно відчував, що щось вже іде не так — на Європу і світ сунуть незворотні цивілізаційні зміни. Пройшло зовсім небагато часу від його смерті, як після низки кривавих революцій і воєн на арену справді вийшли «надлюди». Британський історик Ніл Ферґюсон цікаво підгледів їхню присутність на прикладі двох павільйонів-конкурентів Всесвітньої виставки в Парижі 1937 року. У своїй книзі «Цивілізація» Ферґюсон пише: «Уважніше вивчивши мускулясті фігури велетнів, які височіли на двох тоталітарних вежах, можна виявити лише дві значущі відмінності між ними: комуністичними надлюдьми було подружжя, скромно вдягнене у грубі штани та спецівки, а арійськими надлюдьми — двоє оголених чоловіків. Єдине, що дивувало більше за святенницький соцреалізм — відсутність статі в оголених арійців».

Історія винесла жорсткий вирок «безстатевим арійцям», але, на жаль, так не сталося з комуністичними «надлюдьми у спецівках». І тому сьогодні, десь за кремлівськими мурами сидить маленький лихий чоловічок з минулого, що властиво бачить себе «надлюдиною», підкорювачем народів. Цей тип бачить себе повелителем людських доль, вирішує кому жити, а кому померти. Сьогодні він вирішив, що вмерти треба українцям, а завтра хто?.. Війна в Україні мусить показати Європі та світові, наскільки важливою є правда в часи «постправди», і як важливо не загравати з жодними «фейками», навіть простакуватими, на перший погляд. Адже ця кремлівська «надлюдина», цей людожер, є абсолютним фейком, виплеканим рашистською пропагандою впродовж багатьох років. Дуже довго цивілізований світ рахувався з таким персонажем, чимало українців дивилися на нього, як на героя, і тому сьогодні ми опинилися в ситуації, коли будь-хто будь-якої миті може просто перестати бути людиною. Екзистенційні питання породжують екзистенційні відповіді. І напевно ті, хто залишаються людьми в страшних, нелюдських умовах і є справжніми надлюдьми. А щодо того, коли людина є над людиною, — то це природно і здорово в сексі, звісно ж за взаємної згоди.

Але все-таки яку надлюдину бачив Ніцше? Яку надлюдину проєктує Ювал Ной Гарарі, аналізуючи наукові досягнення, що стали можливими завдяки новітнім технологіям? Це все питання про майбутнє, а воно під загрозою. Прекрасну відповідь дав італійський ландшафтний архітектор П'єтро Порчінай (1910-1986): «Наше виживання пов'язане з ландшафтом. Ми повинні забезпечити все можливе, щоб нові ландшафти формувалися знову, як це було у стародавній Флоренції, античній Венеції, стародавній Сієні. Насправді ландшафт завжди відображає якість соціального устрою, а суспільство, яке не поважає земну природу, також не поважає людську природу».

Чи можна щось вдіяти, коли багато людей у світі не поважають людську природу? Так само вони не поважають і земну природу. Що можуть художники і їхнє мистецтво? Адже мистецтво — це все-таки можливість руху, проєкт, «кинутий камінь» у перспективу. Воно вказує на події та речі, що вже сталися колись, що діються тут і тепер, і як це може вплинути на те, що буде завтра. Мистецтво здатне бути містком поваги між минулим і майбутнім.

Ми мусимо бути впевненими у майбутньому, бо це стратегія нашого виживання. Навіть попри драматизм і трагізм нашого часу, навіть якщо на горизонті все одно з'явилася нова фігура надлюдини. За іронією долі ця «надлюдина» не одягнена у спецівку і не має статі, вона не із плоті й крові, але це сильна, холодна і розумна подоба людини. Вона — штучне, технологічне відображення людського раціо і нашої нездатності перетворити смерть в життя. Хто навчить її розрізняти добро і зло, правду і брехню? Залишається надія на вільне мистецтво…

Ростислав Котерлін







Автор

Народився у 1966 році в Івано-Франківську.

У 1998 році закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Із 1999 року є головним редактором альманаху про сучасне візуальне мистецтво «Кінець кінцем».

Дослідник і аналітик процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві, автор розвідок і статей про художників Івано-Франківська. Організатор і учасник практично всіх програм і проектів сучасного мистецтва міста з дев'яностих років.

Новини про автора
19.10.2016 – 12.11.2016
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
01.07.2015 – 03.08.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
30.04.2014 – 23.05.2014
Виставка Івано-Франківськ Центр сучасного мистецтва
12.09.2012 – 11.10.2012
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
16.02.2011 – 14.03.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б
24.03.2010 – 12.04.2010
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57