Львів. Я Галерея
Майбутнє перед минулим
Ростислав Котерлін
03.02.2021 – 03.03.2021
Як казав, ще один поет - Жан Кокто, в своєму посланні до 2000 року «Можливо Прогрес - це еволюція помилки…?»
Майбутнє без майбутнього
Майбутнє без минулого
Фантастичні візії розтанули в безмірі злодіянь та крихкості людського життя
Мікроорганізми, бактерії віруси набувають сили титанів
Сили розуму та гуманності тануть в темряві сарказму смерті
Смерть красуня рівняє всіх
Містичні практики недосяжні, як завжди, хоча зараз, як ніколи лежать на поверхні
Ми занадто токсичні, фізичні, важкі
В своєму бажанні здолати гравітацію погрязли в землю як ніколи
Краса фальсифікована, мить зафіксована, слово позбавили сили творити світи
Майбутнє без минулого
Фантастичні візії розтанули в безмірі злодіянь та крихкості людського життя
Мікроорганізми, бактерії віруси набувають сили титанів
Сили розуму та гуманності тануть в темряві сарказму смерті
Смерть красуня рівняє всіх
Містичні практики недосяжні, як завжди, хоча зараз, як ніколи лежать на поверхні
Ми занадто токсичні, фізичні, важкі
В своєму бажанні здолати гравітацію погрязли в землю як ніколи
Краса фальсифікована, мить зафіксована, слово позбавили сили творити світи
Людству природніше вірити в нуль та одиницю, аніж відчути, хоча б на мить ієрархію вічності…
Ми губимо наші літа, наче звук.
Днів наших літ - сімдесят, а при силах – вісімдесят,
і найкраща пора їх - труд і хвороба, труд і хвороба бо швидко минає, і ми летимо.
Так написано в псалмах…
Та навіть ті, що читають їх на щодень, цього не бачать
Осліплені блиском сяючих екранів, оглушені звуком супер низьких частот, розбещені гортані, крижані легені планети тануть … не здатні дихнути...
Ми губимо наші літа, наче звук.
Днів наших літ - сімдесят, а при силах – вісімдесят,
і найкраща пора їх - труд і хвороба, труд і хвороба бо швидко минає, і ми летимо.
Так написано в псалмах…
Та навіть ті, що читають їх на щодень, цього не бачать
Осліплені блиском сяючих екранів, оглушені звуком супер низьких частот, розбещені гортані, крижані легені планети тануть … не здатні дихнути...
Прийди до мене опівнічний вершнику, відітни мені голову срібним мечем, окропи гарячою кров'ю матінку землю - страждалицю, нехай колоситься степом сизий полин...
Наталія Туліна-Маруняк
Поділитися:
Автор
Народився у 1966 році в Івано-Франківську.
У 1998 році закінчив факультет журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Із 1999 року є головним редактором альманаху про сучасне візуальне мистецтво «Кінець кінцем».
Дослідник і аналітик процесів, що відбуваються в сучасному мистецтві, автор розвідок і статей про художників Івано-Франківська. Організатор і учасник практично всіх програм і проектів сучасного мистецтва міста з дев'яностих років.
Новини про автора
08.05.2019 – 13.05.2019
30.04.2014 – 23.05.2014
21.09.2012 – 29.09.2012
19.09.2012 – 23.09.2012
11.04.2012 – 23.04.2012
27.04.2011 – 16.05.2011
11.08.2010 – 31.08.2010
24.03.2010 – 12.04.2010
25.11.2009 – 10.01.2010
08.05.2019 – 13.05.2019
30.04.2014 – 23.05.2014
21.09.2012 – 29.09.2012
19.09.2012 – 23.09.2012
11.04.2012 – 23.04.2012
27.04.2011 – 16.05.2011
11.08.2010 – 31.08.2010
24.03.2010 – 12.04.2010
25.11.2009 – 10.01.2010