Чи може бути спокій війни страшнішим за динаміку війни? Іноді виникає пауза, все замовкає і настає мить, коли можна усвідомити те, що відбулось за останні години, дні, тижні та місяці. Збіг статичності самого медіа, фотографії, і завмерлий нерухомий стан реальності, ніби поставлений на паузу в об'єктиві Максима Дондюка, дає нам можливість побачити те, що оминають фоторепортери, що не побачиш у новинних сюжетах чи на шпальтах газет: жахливий спокій цієї війни. З кожною хвилиною споглядання він відкриває зворотний бік – біль, трагедію, смерть і спустошення. Страшне слово, яке нам важко прийняти, але воно висить над усім, чого сягає війна. Саме спустошення як універсальна характеристика всього навколо.
Максим – у Харкові, а я – у Львові. Ми спілкуємось в зумі. Він розповідає про сьогоднішній обстріл міста, про буденність смерті, про репортажне і про особисте, тихе й надважливе для фотографа, про страшну втому та безсоння і про мрію – хоча би тиждень провести в Карпатах.
Я пропоную концепцію виставки й добірку фотографій. Відразу отримую підтвердження і акцентування на цілковитому збігові підходу. Який це жанр? Чи визнаємо ми, що ці фотографії затягують нас своєю жорстокістю і одночасно красою?
Перші кадри цієї виставки зроблені 2017 року. Схід, зима, мовчання. І через зиму переходять до зовсім свіжого 2022 року.
Ми бачимо пейзаж нової війни, майже фламандський. Деталі промовляють. Але людина сливене з'являється в кадрі. Вона – інородне тіло цієї паузи. Це пейзажі і простори, які мають один важливий акцент: зниклу людську історію, яка була насичена дитячим сміхом, смачними вечерями, нескінченними бесідами та співами, сварками й обіймами. Тепер це в минулому. Але… ми завжди можемо вірити, що це повернеться…Сьогодення мине… Однак життя на паузу не ставлять. Життя не подібне на фотографію.
Павло Гудімов, куратор виставки
Війна випускає всі руйнівні сили людства. Що це за божевілля? Вона забирає найдорожчих людей і надію, ламає долю, руйнує мрії. Війна спричиняє порожнечу. Людський розум, травмований війною, схожий на безлюдні руїни.
Максим Дондюк, автор