...Україна – це країна, якої нема. Теперішній час – межа, архипенківський простір між двома різними Українами. Цей час не буде належати до історії ні першої, ні другої. Настільки одна на іншу неподібні. Сучасна Україна – це розлом, вулкан, який змінює базову географію.
Тарас Прохасько, «Одної і тої самої»1
Ще за часів першої зустрічі Павло Маков та Тарас Прохасько мали намір створити спільну книгу, яка б складалася з офортів та текстів. Неодмінною умовою її виготовлення мала бути відсутність будь-якого обговорення змісту. Об'єднувати проект повинна була тема садів, а дрібниці мали самі утворювати й вести полілог, без зайвих попередніх домовленостей. Номінально книга не з'явилася, проте це не означало її повної відсутності. За словами Прохаська, «спільний проект може бути навіть в такій формі, що ми просто знаємо про це» 2.
Фрагмент з останнього роману «Одної і тої самої», що став епіграфом до тексту, дивним чином зачіпляє засадничі теми Павла Макова. Від погляду на Україну як на Утопію (країну, якої нема), до роз'яснення її долі мовою географії [та рослин]. Перша медитація книги - з приводу країни, що «нагадує бесаги» 3 (подвійну торбу) – за словами художника є найбільш влучним текстом до того, що робить він сам.
«Межа» – продовження та розвиток сюжетів, що були започатковані художником у попередніх експозиціях. Ланцюг, що його розпочато виставкою «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» (PinchukArtCentre, 2011) та продовжено «Paradiso Perduto» (Національний художній музей України, 2014) і новою «Межею» (Я Галерея, 2015) – історія, яка почалася таким собі «етнографічним дослідженням» оточуючих людей, які поділяють з тобою спільний простір, з їхнім власним баченням Щастя за земного життя. Що б тим Щастям не було – контейнер чи заміська ділянка, – згодом «країна-ідея, яка, виживаючи і боронячись, мріяла про свій рай»4, віднайшла себе у дещо іншому стані. У ситуації надмірного накопичення латентності, непроявленості мрій, а разом з тим – поміж розірваних зв'язків «втраченого раю».
Адже навички відчувати межу формуються протягом життя. Ми помічаємо, як єдина, начебто, земля, ділиться на зони собакою. Як діють заборони в одному просторі, повністю нівелюючи себе в іншому. Яке місце має сакральний статус, а яке відокремлене своєю історичною цінністю. Але, видається, зведені штучні та відкинуті природні лінії - змішані. Окремішність місць наразі нічого не варта, не здатна себе окреслити та розрізнити. «Всі атрибути християнства як системи пронизані правилами співжиття з духами»5, закони місць (та й будь-які) не діють. Базова географія закинута й забута, бо лінії, насправді, не проходять по населених пунктах. Вони вдираються у кожне окреме подвір'я, квартиру, аби розподілити людей за ментальностями. Поділяють межею, яка, інколи, може чогось і варта, або ж межею, переступити через яку не варто і мізинця.
Коло замкнулося: межа пройшла по селищу Щастя. На роботах з'явився новий елемент – конструкції з бетонних блоків – своєрідний розділовий знак у текстознавстві мап.
Водночас, це просто слово – «межа» – зрозуміле незалежно від мови, української чи російської.
Занехаяні простори останніх серій, географічні розкладки, які завжди розповідають історію людей уникаючи них самих, у новій експозиції наближаються до антропоморфної образності. В основу композиції офортів покладено структуру відбитку пальця – синоніму людського обличчя, гаранта персональної зацікавленості у тому, що сад буде рости. «Межа» – проект про відповідальність. Тобто, про наступний крок, що його треба справдити сьогодні. Дотик – форма за мить до плану лабіринту, кружляння в якому – нерозв'язні спроби віднайти конструкцію цілої людини.
Тож, що то за шлях, що його пройдено від Утопії до «Межі»? І що то за час, в якому місце, якого нема, наразі має окреслювати власні кордони?
Борис Філоненко
1. Прохасько, Тарас. Одної і тої самої. – Чернівці: Книги – ХХІ, Meridian Czernowitz, 2013. – C.20
2. НЕсамовираження як шлях до успіху Тараса Прохаська та Павла Макова. – Галицький кореспондент. – Електронний ресурс: http://gk-press.if.ua/node/18183
3-5. Прохасько, Тарас. Одної і тої самої. – Чернівці: Книги – ХХІ, Meridian Czernowitz, 2013. – С.5, С.21, С.16