Київ. Арт-центр Я Галерея

Межа

Павло Маков

03.06.2015 – 29.06.2015

Павло Маков

У проекті "Межа" глядач зможе побачити продовження сюжетів, що були розпочаті художником у попередніх експозиціях. Виставка є таким собі "етнографічним дослідженням" оточуючих людей, які поділяють з нами спільний простір, з їхнім власним баченням Щастя за земного життя...

Виставка Київ Арт-центр Я Галерея

...Україна – це країна, якої нема. Теперішній час межа, архипенківський простір між двома різними Українами. Цей час не буде належати до історії ні першої, ні другої. Настільки одна на іншу неподібні. Сучасна Україна це розлом, вулкан, який змінює базову географію.

Тарас Прохасько, «Одної і тої самої»1

Ще за часів першої зустрічі Павло Маков та Тарас Прохасько мали намір створити спільну книгу, яка б складалася з офортів та текстів. Неодмінною умовою її виготовлення мала бути відсутність будь-якого обговорення змісту. Об'єднувати проект повинна була тема садів, а дрібниці мали самі утворювати й вести полілог, без зайвих попередніх домовленостей. Номінально книга не з'явилася, проте це не означало її повної відсутності. За словами Прохаська, «спільний проект може бути навіть в такій формі, що ми просто знаємо про це» 2.

Фрагмент з останнього роману «Одної і тої самої», що став епіграфом до тексту, дивним чином зачіпляє засадничі теми Павла Макова. Від погляду на Україну як на Утопію (країну, якої нема), до роз'яснення її долі мовою географії [та рослин]. Перша медитація книги - з приводу країни, що «нагадує бесаги» 3 (подвійну торбу) за словами художника є найбільш влучним текстом до того, що робить він сам.

«Межа» продовження та розвиток сюжетів, що були започатковані художником у попередніх експозиціях. Ланцюг, що його розпочато виставкою «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» (PinchukArtCentre, 2011) та продовжено «Paradiso Perduto» (Національний художній музей України, 2014) і новою «Межею» (Я Галерея, 2015) історія, яка почалася таким собі «етнографічним дослідженням» оточуючих людей, які поділяють з тобою спільний простір, з їхнім власним баченням Щастя за земного життя. Що б тим Щастям не було контейнер чи заміська ділянка, згодом «країна-ідея, яка, виживаючи і боронячись, мріяла про свій рай»4, віднайшла себе у дещо іншому стані. У ситуації надмірного накопичення латентності, непроявленості мрій, а разом з тим поміж розірваних зв'язків «втраченого раю».

Адже навички відчувати межу формуються протягом життя. Ми помічаємо, як єдина, начебто, земля, ділиться на зони собакою. Як діють заборони в одному просторі, повністю нівелюючи себе в іншому. Яке місце має сакральний статус, а яке відокремлене своєю історичною цінністю. Але, видається, зведені штучні та відкинуті природні лінії - змішані. Окремішність місць наразі нічого не варта, не здатна себе окреслити та розрізнити. «Всі атрибути християнства як системи пронизані правилами співжиття з духами»5, закони місць (та й будь-які) не діють. Базова географія закинута й забута, бо лінії, насправді, не проходять по населених пунктах. Вони вдираються у кожне окреме подвір'я, квартиру, аби розподілити людей за ментальностями. Поділяють межею, яка, інколи, може чогось і варта, або ж межею, переступити через яку не варто і мізинця.

Коло замкнулося: межа пройшла по селищу Щастя. На роботах з'явився новий елемент конструкції з бетонних блоків своєрідний розділовий знак у текстознавстві мап.

Водночас, це просто слово «межа» зрозуміле незалежно від мови, української чи російської.

Занехаяні простори останніх серій, географічні розкладки, які завжди розповідають історію людей уникаючи них самих, у новій експозиції наближаються до антропоморфної образності. В основу композиції офортів покладено структуру відбитку пальця синоніму людського обличчя, гаранта персональної зацікавленості у тому, що сад буде рости. «Межа» проект про відповідальність. Тобто, про наступний крок, що його треба справдити сьогодні. Дотик форма за мить до плану лабіринту, кружляння в якому нерозв'язні спроби віднайти конструкцію цілої людини.

Тож, що то за шлях, що його пройдено від Утопії до «Межі»? І що то за час, в якому місце, якого нема, наразі має окреслювати власні кордони?

Борис Філоненко

1. Прохасько, Тарас. Одної і тої самої. Чернівці: Книги ХХІ, Meridian Czernowitz, 2013. C.20

2. НЕсамовираження як шлях до успіху Тараса Прохаська та Павла Макова. Галицький кореспондент. Електронний ресурс: http://gk-press.if.ua/node/18183

3-5. Прохасько, Тарас. Одної і тої самої. Чернівці: Книги ХХІ, Meridian Czernowitz, 2013. С.5, С.21, С.16

Автор
Народився в 1958 році в Санкт-Петербурзі.
Протягом 1978 року – вільний слухач Академії мистецтв (Санкт-Петербург).
У 1979 році закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокиша
(Сімферополь), а в 1984 році – Харківський художньо-промисловий
інститут (факультет графіки).
Віртуальний тур
10.05.2017 – 12.06.2017
Виставка Львів Національний музей у Львові ім. А.Шептицького
27.10.2015 – 28.11.2015
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
19.12.2012 – 28.01.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
14.09.2008 – 05.10.2008
Виставка Львів Галерея Дзига