Перший персональний проект Дмитра Молдованова у Дніпропетровську успішно піднімає тему сприйняття класичного мистецтва. А точніше, не-сприйняття. Констатувавши діагноз «музейного синдрому», художник вдався до небезпечного експерименту – відтворити класичні сюжети мовою наївного мистецтва.

Однак, на відміну від своїх попередників, які копіювали світові шедеври через захоплення класикою чи бажання підзаробити, Молдованов переслідує мету, так би мовити, теоретичну. З одного боку, такий хід дозволяє йому викинути геть музейних «привидів» з власної голови, з іншого боку, – виявити назовні проблему співіснування сучасного й класичного мистецтва. Проблему, якої небезпідставно бояться навіть титуловані художники. Адже переписати класичний твір – означає не лише втрутитись у стосунки шедевру з його обожнювачами, а й бути готовим до найжорсткішої критики. Проте на стороні Молдованова є вагомі контраргументи – гумор і позиція «наївного» художника.

Застосовуючи «наївний» метод, він створює власну галерею класичних творів, де очевидну перевагу отримують сюжети й персонажі, близькі творчості Молдованова. Це алегоричні образи несвободи, революції, природних і соціальних катастроф, що залишили відбиток у колективній пам'яті. А також цілком ідилічні портрети реальних персонажів, які приваблюють художника природною гармонією чи протиріччям. І хоча результат «наївного» переосмислення відомих до оскомини сюжетів викликає щонайменше усмішку, для Дмитра Молдованова це серйозний крок, що підбиває підсумок його стосунків із професійним мистецтвом, і, врешті-решт, власним минулим.

Олена Єгорушкіна

Темные, покрытые лаковой желтизной, музейные картины своей узнаваемостью наводят печальное уныние, вызывают тошноту и головную боль. Это музейный синдром. А ведь в свое время они поражали новизной композиции и живописного хода. Художник открывал новую красоту. Сейчас можно встретить работы наивных художников – живопись маслом, гуашью, вышивку, – которые пытаются копировать старые и до оскомины узнаваемые произведения. Например, «Охотников на привале» Василия Перова или «Аленушку» Васнецова. И часто у них получаются красивые и свежие цвета и формы.

Дмитро Молдованов