Київ. Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Не історія

Станіслав Сілантьєв

09.11.2011 – 05.12.2011

Станіслав Сілантьєв

...я повертаю мистецтву людяність, але забираю у нього історію та рештки історичних інфільтратів на кшталт "національний", "народний", "етнічний", оскільки глибоко переконаний, що мистецтво і художник сьогодні, як одні з рушіїв розвитку людства, не мають національності, не існують як дітище окремої адміністративно-територіальної одиниці чи як член родово-племінної общини...

Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Існування тієї чи іншої культури, традиції, національної спільноти інтерпретується сьогодні з літописної платформи, шляхом отримання конкретних фактів і репрезентації на їх основі власного минулого. Позаяк, потенціал культур нових, або тих, які перебувають на межі свого розвитку або ж занепаду, не завжди вимірюється історією... Повернення до минулого для створення продукту далекого майбутнього часто стає катастрофою розвитку людської особистості, і мова йде не стільки про втрату людської індивідуальності, скільки про відсутність розуміння однієї з найважливіших функцій, притаманних людині, а саме – здатності до всезагальної комунікації.

Виходячи з цього, поняття людини як істоти соціальної, сформувалося задовго до народження самого терміну «соціальний». Потреба знаходити своє тіло породило потребу знаходити свою душу. Маніпулюючи такими часто нестійкими поняттями як «свобода», «незалежність», нам доводиться мати справу з власним підсвідомим рабством, тим рабством, яке не бачить себе частиною вільного від національних стереотипів всесвіту.

Історія, як підрозділ наукових пошуків є розмовою монотонною та здебільшого риторичною, де головним героєм є не персонаж чи вчинок, а відношення до них конкретної людини. Саме тому історія, яку ми звикли сприймати, це свого роду мертві клітини убитого часом монстра, відгомін якого впливає сьогодні на формування світобачення людей нового часу, тих, які є творцями, а не літописцями.

Згадуючи думки Бердяєва, Ортеги-і-Гасета з приводу втрати модерністськими деклараціями гуманістичної складової, я повертаю мистецтву людяність, але забираю у нього історію та рештки історичних інфільтратів на кшталт "національний", "народний", "етнічний", оскільки глибоко переконаний, що мистецтво і художник сьогодні, як одні з рушіїв розвитку людства, не мають національності, не існують як дітище окремої адміністративно-територіальної одиниці чи як член родово-племінної общини...

Саме тому, нехай незграбні рештки часу не перетворюються з людської природи на людську хворобу.

Станіслав Сілантьєв

Автор

Народився в 1987 році в Южно-Сахалінську (Сахалін, Росія).

Закінчив Львівську національну академію мистецтв, факультет історії та теорії мистецтв.

Живе та працює в Києві.