Артем Волокітін / Олексій Колесніков / Микола Коломієць / Володимир Костирко / Павло Маков / Олена Полященко / Ярослав Присяжнюк / Євген Равський / Садан та твори із колекції Дніпропетровського художнього музею

Корабель античного героя Тесея, на якому він досягнув Крита, тривалий час зберігався на афінському Акрополі. Коли та чи інша дошка ставала непридатною, її замінювали на нову. Згодом у кораблі не залишилося жодної первинної дошки. Філософи показували на корабель і казали: «Ось зразок діалектичного протиріччя: це і той самий корабель, і вже не той корабель».

Цей сюжет, описаний Михаїлом Гаспаровим в праці «Цікава Греція», є доречною ілюстацією до музейного проекту Павла Гудімова «Нові старі майстри». Розпочатий у Львівській національній галереї мистецтв, проект об'єднує сучасних митців, які за корабельний каркас беруть класичне мистецтво Заходу й академічну школу України, а змістовно замінюють дошки минулого на сучасні реалії. Мистецтвознавець Дональд Каспіт, автор кураторського дослідження New Old Masters, каже: «Нові старі майстри усвідомили, що цінності старих і нових майстрів відрізняються, і при тому цінності старих майстрів можуть сказати більше про потреби мистецтва й людського буття сучасності. Пікассо якось сказав, що усе життя вчився малювати як дитина. Я вважаю, що настав час для нового дорослого мистецтва».

На відміну від львівської виставки, у Дніпропетровському художньому музеї поруч із сучасними роботами українських художників висять не західноєвропейські полотнища, а зразки російського мистецтва різних періодів. У вересні «Нові старі майстри» побували, у формі промо проекту Дніпропетровського художнього музею, на фестивалі в Історичному музеї, де розмова «точилася» навколо портрета Петра II пензля невідомого автора та навколо «невідомості» взагалі. Зараз об'єднавчим чинником експозиції є настрій, який Павло Гудімов визначає як стан «після бою».

«Після бою» – це своєрідна формула засвідчення, коли переповнене подіями часове коло пройдене, всі дошки замінені, а до появи наступної прогнилої дощечки ще залишився час.

Часопис починається з народження на роботах Артема Волокітіна (від серії «Вміст» до серії «Дотик»), рухаючись до укорінення дитини на землі, а жінки – у диві (Олена Полященко «Мадонна в інтер'єрі», 2010). Земля як концептуальний персонаж, «схвалена» в пейзажах Ярослава Присяжнюка та на роботах Олени Полященко, розповідає власну історію, що базується на зіставленні робіт Олександра Бенуа та Павла Макова. Версаль та харківська площа Свободи – два ідеали власних епох, вкриваються дощем та тарганами – супутниками змін, яких не оминути. Тож, людина потрапляє на землі, що вже були заселені до її народження. На землі, по яких вже їхали трактори та машини, їхали по кістках та ножах з виделками, по необарокових овочах із людським обличчам, що їх забражує на своїх роботах Олексій Колесніков. Хто ж був на цих землях?

Портрети селян, барокова скульптура Садана й ціла галерея портретів Миколи Коломійця разом із роботами невідомого автора. На полотнах обох авторів – парадні дівочі портрети, на яких за століття змінився лише градус пафосу.

Звісно, заселення – не останній рівень існування. Селяни, що працюють на землі, не бажають працювати на пана, а вважають за сенс свого життя воювати проти/за цю владу, що називають «свободою». Заради свободи вони згодні протестувати проти власного існування, вбивати, як то робив Караваджо, кричати «I don't like fish», якщо сутність пригноблення закладена у рибі. Але результатом влади є смерть: портрет Петра II досить швидко конвертується в «Портрет чоловіка з черепом» Володимира Костирко.

Та найважливішою темою «Нових старих майстрів» є трансендентне, божественне сяйво, що йде неперервною лінією крізь усі супутні теми. Сяйво, що йде від жіночих та дитячих очей, ніби створених за праобразами Марії та Христа. Сяйво, що пронизує пейзажі Куїнджи та засвідчується чотирикутним фреймом на полотні Ярослава Присяжнюка. З ним зіштовхується новий Авраам та троє друзів («Гості», 2010) на роботах Євгена Равського, і саме це сяйво освітлює сільське життя українців та нічні ознаки існування байкерів.

Павло Гудімов впевнений: «Зв'язок є завжди. Головне – шукати та вірити в нього».

Як за стратою доісторичного метелика в фанстастичній оповіді Рея Бредбері слідує втрата людства, так, за алгоритмом, лише зв'язок між старим та новим мистецтвом уможливлює існування сучасності.

Борис Філоненко