Ірина Гаршина / Роман Громов / Роман Дубровський / Дмитро Кузовкін / Олександр Луценко-Бабан / Олександр Ляпін / Олександр Найден

Третя виставка із циклу Новий наїв, метою якого є знайомство аудиторії із художниками сучасного міського наївного мистецтва, вперше зібрала авторів у груповому проекті. Незалежні у своїй творчій стратегії один від одного і тим більше від будь-яких мистецьких конвенцій, разом вони утворюють доволі цікаве явище. І хоча роботи наївних художників є, здебільшого, інтровертивним віддзеркаленням внутрішнього монологу їхніх авторів, потрапляючи до виставкового простору в оточенні «собі подібних», вони перетворюють той індивідуальний досвід на кмітливий зріз настроїв, уподобань та страхів різних поколінь городян. Так, у художників старшого покоління червоною змістовою лінією проходить спадщина радянської епохи та її переосмислення – балерини з піонерами, солдати, адюльтер і впізнавана побутовість. Вже відомі киянам своїми персональними проектами Олександр Луценко-Бабан, Ірина Гаршина, Олександр Найден та Дмитро Кузовкін представили нові серії робіт. Особливо цікаво вони виглядають у співставленні з живописом Романа Дубровського та колажами Рамана Громова, які формально дуже подібні до творчих пошуків старших колег – тут і наративність, і звертання до народних міфологем, і історія, що стоїть за візуальною оболонкою – проте насущні питання повернули в бік капіталістичних перетворень в країні. Особняком в цій компанії тримається тільки Олександр Ляпін, відомий як фотограф, більш за все на світі любить малювати. Любить, та не вміє. От і виходять його «Сусіди» й «Міністри» такими наївно «привабливими».

У своєму CV Роман Дубровський написав дуже влучне речення: «Позиціоную себе як соціальний сюрреаліст». І хоча більшість з авторів Нового наїву слово «позиціонування» навряд чи вживають, кращого визначення для їхньої творчості важко підібрати. Новий наїв. Серпень – повноцінне занурення у їхній «особистий сюрреалізм».