Київ. Я Галерея

Приховане

Володимир Будніков

19.02.2020 – 16.03.2020

Володимир Будніков

У виставковому проєкті «Приховане» Володимир Будніков знов і знов ставить питання до видимого, затуляючи те, що у мистецькому творі звично перебуває на видноті. Замість того, щоб належним чином представити свої роботи для публічного огляду, художник майже скрізь ховає або затінює їх чільну сторону, беручи під сумнів головування так званого обличчя твору.

Виставка Київ Я Галерея

У виставковому проєкті «Приховане» Володимир Будніков знов і знов ставить питання до видимого, затуляючи те, що у мистецькому творі звично перебуває на видноті. Замість того, щоб належним чином представити свої роботи для публічного огляду, художник майже скрізь ховає або затінює їх чільну сторону, беручи під сумнів головування так званого обличчя твору. Малюнки в експозиції виставлені згорнутими в сувої або не освітленими. Глядач може хіба уявити приховане художником. Але й свавілля уяви тут опиняється під знаком питання. Дещо у мистецькому творі назавжди залишається прихованим від очей, навіть тоді, коли ми його добре бачимо. І це невидиме точно не є будь-чим.

У малюнків Володимира Буднікова ніби відібрали намальоване. Проте, усунення візуального складника в «Прихованому» обстоює цілісність твору. У відсутності звичного глядачеві видимого, розпад твору на ідею та результат стає неможливим, оскільки визначеність обох позицій певним чином ізолює глядача, не дозволяє йому долучитися до цього твору. Відтак, опиняючись перед роботами Буднікова, глядач мимоволі відмовляється від суб'єктності, покладаючись замість власного їх бачення та розуміння на пояснення художника.

Володимир Будніков наголошує на тому, що головним у проєкті «Приховане» є світло. Так, із ретельно виваженою простотою, він прояснює загальну природу художнього висловлювання. Апелюючи до буквального тлумачення слова проєкт, автор розсіює фокус, розчиняючи його у промені світла як умові виявлення речей та виникнення проєкції. Втім, не проєкція, а, власне, світло тут є смислотворчим елементом. Експозиційний простір ніби відтворює платонівську печеру без гіпнотичного впливу ілюзорних тіней. Автор пропонує глядачеві ковзнути думкою повз усталені позиції джерел світла та зображень і зауважити освітлену пустоту, що поєднує ці два пункти на мапі твору. Будніков концентрує увагу на пустці, яка, власне, і є головною потугою твору. Саме вона визначає важливу топографію, де сутнісна ділянка пролягає між тим, «що хотів сказати художник» і тим, що побачив глядач. Болеслав Лесьмян у вірші «Дівчина» надзвичайно точно простежує пристрасний потяг до істини як процес поступового віднімання, що приводить, зрештою, до повні чистої порожнини: «А ти із тої пустки кпиш – але ж вона не кпить із тебе?»

У проєкті «Приховане» використані об'єкти з різних серій, що вкупі оприявнюють єдину спільну тему. «Сховок для світла», виконаний у 2010 році, є своєрідним початком, точкою, де проєкт вкорінений. У цій невеликій скульптурі Будніков порівнює лінію (об'ємну «лінію» дроту) зі світлом, або радше з процесом виходу світла з прихованого живця, нори на волю, його з'явою. На просторові об'єкти перетворені також і згорнуті в рулони роботи художника на папері, відомі та оприлюднені під час різних художніх акцій. Твори – неначе підготовані до зберігання в майстерні – внаслідок такого представлення, набувають нового сенсу та зовсім іншої матеріальності.

Оптику проєкту визначає також і часовий вектор його загальної будови. Кожен згорнутий малюнок стає чимось на кшталт історичного артефакту, окремого свідоцтва загального мистецького доробку автора. А розташування рулонів у вітринах оточує їх специфічною аурою музейного мистецтва, де з суті твору увага зазвичай зсувається на факт музеєфікації.

Перед нами щось на зразок експозиції навпаки, якась абсурдна зворотна дія. Ховання замість демонстрації провокує імпульс до перегляду сприйняття мистецького жесту, визнання його у певному сенсі своїм. До того ж білі паперові рулони – як фрагменти античних колон, за археологічними рештками яких можна спробувати реконструювати не тільки архітектурні форми, а й долучитися до певного способу думки. Архів, що Будніков пропонує подумки «розпакувати», є чимось протилежним сховищу документів. Автор обстоює неподільність енергії мистецького твору, запорука виникнення якого полягає не у звичному додаванні правильних складників. Радше, це темна прихована матерія, що часом може випромінювати світло. Своїм жестом Володимир Будніков наголошує на одній єдиній можливій ясності, що протиставляється необов'язковій множинності тлумачень. Строгість сприйняття тут виступає певним синонімом відповідальності. Глядач не може сказати «я так бачу», бо втаємничене у творі вимагає зовсім іншого аналізу.

Влада Ралко

Автор

Народився в 1947 році в Києві.

У 1965 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, а в 1971 році – Київський державний художній інститут (майстерня Тетяни Яблонської).

Із 1975 року – член Національної спілки художників України.

Заслужений діяч мистецтв України, професор Української академії мистецтв.

14.06.2017 – 09.07.2017
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
12.09.2012 – 30.11.2012
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, тераса
08.06.2011 – 04.07.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57