Юрій Пікуль продовжує планово розкладати себе й власні жахи/спогади на візуальні образи. Новий проект, що над ним художник працював протягом останнього року, вже традиційно отримав назву за однією з пісень Єгора Лєтова. Розірване намисто – проект-спогад і одночасно проект-фіксація. Пікуль розпочав його з метою розкопати у своїй пам'яті певні моменти – іноді цілком усвідомлені «ключові» події, які сформували особистість, а іноді просто незграбні миті, що дивним образом виплили з несвідомого. Однак, як у житті людина не може відділити минуле від теперішнього й майбутнього, спогади від мрій, страхи від бажань, так і в роботах Пікуля все це накладається шарами на полотно й утворює сюрреалістичне поєднання змістів. В цьому сенсі його роботи сприймаються як метафізичний живопис Де Кіріко, але на іншому рівні – не образів, а змістів. І, як справжній художник, Пікуль знаходиться в постійній взаємодії з власними роботами – з одного боку живопис, як сублімація його переживань, впливає на самоусвідомлення Пікуля-людини, а з іншого – самі події життя, навіть такі буденно-побутові як переїзд до нової майстерні, відбиваються на роботах внутрішньо й зовнішньо. Так, у створенні проекту Пікуль рухався від свого улюбленого фотореалізму у бік більш розкутого та легкого живопису.

Павло Гудімов:

«Розірване намисто – проект, що не має серійної цілісності. Це рік з життя художника, який позбавляється живописного комплексу Рембрандта. Пікуль багато експериментує з різними медіа, як то відео, анімація чи робота з живописним фотонегативом на склі, але не виносить це на публіку. Слід констатувати, що сьогодні дві його великі пристрасті – це велосипед і живопис».