Подібно до мартириканського поета Еме Сезера, який 1934 року публічно сформулював концепцію самобутності негроїдної раси, «негритюд по-українськи» в пластичному мистецтві вирішив «випробувати» в арт-центрі Я Галерея знаний український майстер дерев'яної скульптури Микола Малишко. Адже «скульптура як метафора реальної дійсності», на думку автора, здатна виразити не лише творчий порив, а й прагнення до об'єднання й національної самоідентифікації українців. «Коли в суспільстві актуалізуються теми народного мистецтва, цікаво спостерігати, як тонко може імпровізувати сформований художник із незнаною нами автентикою», – коментує задум проекту Павло Гудімов.

Півстоліття тому дослідники народної дерев'яної скульптури Африки відзначали її монументальність, поєднану з гармонійним відчуттям ліній і пропорцій. Колись вона захопила Пікассо й Матісса, і навіть більше – всю французьку інтелігенцію, яка на початку XX ст. знаходилась на межі вичерпання власних культуротворчих потенцій. Не дивно, що український скульптор, творчості якого близькі як форма, так і дух африканської пластики, захопився створенням власних «чорних» скульптур. Завдяки «грубості» й простоті, відчутній реалістичності дерев'яних об'єктів Малишка, їх цілком можна приписати до найдавніших зразків африканського різьблення. Духовною ж складовою виставки стало вираження митцем пошани до скульптурної традиції африканських народів, яка сприяла переходу українського скульптора до нового періоду творчості – періоду більш лаконічного формотворення.

Після впливу на європейський художній авангард, через століття «тема Африки» продовжила завоювання європейської цивілізації – але вже на новому витку її розвитку. Захоплення афростилем у добу «високих технологій» втілило прагнення сучасної людини повернутися до природного, реального, фізично відчутного. А оскільки в сучасному мистецтві важливо «те, що робиться тут-і-тепер – для вираження актуальних потреб суспільства», скульптура стає точним відображенням «найфундаментальніших форм мислення» нашого часу. Особливо коли йдеться про творчість таких чутливих до української дійсності художників як Микола Малишко, для якого скульптура – це «книга, у якій можна багато сказати», яку можна «торкатися, сприймати через дотик... бачити... вирізати... вирубувати... витесувати» і, зрештою, «прочитувати» не тільки «зором розуму», а й всіма чуттями тіла.

Олена Єгорушкіна