Куратор – Павло Гудімов

Керівник – Наталія Богомаз

Експозицiя продовжить дослiдження сакральних християнських мотивів, розпочате художницею в проектах По той бiк (Я Галерея у Києвi) та Високий друк (Галерея сучасного мистецтва УКУ у Львові). До вже представлених творів долучаться три новi роботи, що переосмислюють вiдомi сюжети в лiногравюрi. Занурившись із головою в давньохристиянськi образи, художниця перевернула й «витесала» об'ємнi зображення в двомiрному просторi, використовуючи, подiбно до скульптора, рiзцi.

Бiльшої глибини проект досягає завдяки гравюрам XVIII ст., з Фонду Чернiвецького обласного краєзнавчого музею. Вступаючи в дiалог із сучасним мистецтвом, вони розкривають свою композицiйну та iдейну гармонiю.

Олена Єгорушкіна

Високий друк – це продовження «проекту-діалогу», започаткованого та розвинутого в однойменному проекті Галереї сучасного мистецтва УКУ та арт-центру Я Галерея. За словами куратора Павла Гудімова – це «спроба вписати сучасне мистецтво у контекст вічності». Та коли йдеться про біблійні сюжети, християнство вносить до питання про вічність власні корективи. Нікуди не дітися від двох установ: більшість творів європейського мистецтва є саме християнським, і, разом з тим, християнство є, скоріш, чимось «позачасовим», у сенсі ближчому до слова – «щоденним», аніж закинутим у нескінченну універсалію. Тому саме на риштуванні цих двох моментів тримається і свобода сучасного хужодника: згодом зникла необхідність притримуватися задекларованого канону щодо зображення подій та персоналій, та, водночас, звернення до релігійних сюжетів аж ніяк не є відчуженим, адже художник має право долучатися до розмови в будь-який момент історії.

Серія Альбіни Ялози, що на певному етапі, без чотирьох нових робіт, вже була представлена в арт-центрі Я Галерея під назвою «По той бік», ставить схожі питання: що робить час із мистецтвом, яке у первинному вигляді вже кілька століть не є «актуальним»? Та якою може бути самостійна, «сучасна» позиція до цих метаморфоз? Так окремою частиною роботи стали реальні артефакти – сакральна скульптура, здебільшого відірвана від свого місця, розбита, забута й самим часом закинута на периферію. Ялоза згадує, як вперше побачила пронумерованих, занехаяних янголів: «У той момент мені здавалось, що ці херувими із зони свого постійного існування потрапили в зону дискомфорту та стали полоненими – ніби з одного світу їх перенесли в зовсім інший»¹. Знайдені, відібрані та сфотографовані, позичені у реставраторів та антикварів, узяті з колекції Павла Гудімова (деякі – з проекту «Діалог» Ігоря Яновича) тощо – всі ці прообрази є деталями, з яких будується серія. У той самий час, у створенні сцен, увага художниці прикута до текстуальних першоджерел, звідки вихоплені майже буквальні елементи: Святе Причастя ділить корпус Христа на тіло та кров («Євхаристія»), дві риби пропливають поміж п'ятьма тілами-хлібами-розп'яттями («П'ять хлібів»), аби стати частиною дива, тощо.

Цього разу роботи експоновані у єдиному просторі зі стародруками Львівського Ставропігійського Братства та львівської приватної друкарні Михайла Сльозки. Українська книжкова ілюстрація XVII-XVIII ст. стає співрозмовником у діалозі про сакральне. На відміну від дерев'яної скульптури, що її використовує Ялоза, роботи граверів пройшли часом історії у постійному нагляді, збережені та охайні, проте, так само, відкриті наново: на суспільний огляд, у новому середовищі. Ми бачимо ті самі сюжети: «Хрещення», «Омивання ніг», «Розп'яття», «Воскресіння» тощо, які служили основою книжкових видань. Виняткова увага, якої надавали гравюрам видавці, підкреслювала відому тезу: мова ілюстрації має значний вплив на пам'ять та розуміння Євангелій, які мають бути не тільки прочитані, а й побачені.

Відмінності між двома сторонами діалогу очевидні. Художнє оформлення книг на початку свого розповсюжденя в Україні орієнтоване на «парадну» репрезентацію події, в епіцентрі якої опиняється читач. У більшості сюжетів Христос тримається у центрі композиції, у інших випадках, все одно виокремлений, – тримає всіх інших учасників сцени «на собі». Ялоза, навпаки, здебільшого показує нам «той бік», зворотню сторону цих історій, підсилюючи класичне твердження: Євангелія мають бути не лише побачені, а й побачені з усіх боків. Глядач, таким чином, опиняється не перед подією, маючи змогу краще розгледіти усі обличчя та символи, а всередині, раптом натрапляючи на серійних номер херувима.

Об'єднуючих моментів також удосталь – від сюжетів до, власне, техніки високого друку. Але найцінніше – змістовні рівні, що набувають обрисів у цьому діалозі. Виставлена самостійно, серія По той бік мала три шари: реальні об'єкти, що у поєднанні з уважним читанням першоджерел, працювали на художній «третій зміст». Поруч зі стародруками з'являється новий вимір: не лише канонічних зображень, що цікаві у самому вже акті порівняння, а й на рівні текстів, літер, що так само вібрали частину «друкованої» біблійної історії. Саме поліфонію цих змістів та відбитків різної глибини, згідно з його особистим положенням у просторі галереї, судилося оцінити глядачеві.

Борис Філоненко