Львів. Центр архітектури, дизайну та урбаністики Порохова ВЕЖА

Музи не мовчать

15.06.2022 – 18.09.2022

15 червня у Центрі архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа" розпочнеться новий виставковий проєкт куратора артцентру “Я Галерея" Павла Гудімова “Музи не мовчать" де понад пів сотні авторів з усієї України представлять мистецтво в режимі реального часу, те що з'явилось в час війни: від живопису до об'єкта, від архітектури до відео.

Виставка Львів Центр архітектури, дизайну та урбаністики Порохова ВЕЖА

15 червня у Центрі архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа" розпочнеться новий виставковий проєкт куратора артцентру “Я Галерея" Павла Гудімова “Музи не мовчать" де понад пів сотні авторів з усієї України представлять мистецтво в режимі реального часу, те що з'явилось в час війни: від живопису до об'єкта, від архітектури до відео.

На повномасштабне вторгнення Росії в Україну особливо активно зреагувало творче середовище. Другий фронт — культурний фронт, який не мовчить, переживає, фонтанує ідеями і має активну позицію. Художники, дизайнери, архітектори і представники інших напрямів через соціальні мережі та масові медіа демонструють безліч нових робіт, де рефлексують на війну.


“Ніхто не міг спрогнозувати, що культура в умовах війни виявиться настільки плідною і потрібною. Ніколи не міг подумати, що таке скорочення дистанції між подіями й відображенням видасть стільки сильного матеріалу та захопить мене як куратора. Ця виставка не про війну. Вона про творчість у час війни, сміливість, свободу й оригінальність, які варто цінувати тут і тепер", — розповідає куратор виставки Павло Гудімов.

Частиною проєкту є створення онлайн платформи, де буде представлено більша кількість творів авторів виставки.


У проєкті беруть участь:
Володимир Будніков, Жанна Кадирова, Влада Ралко, Тіберій Сільваші, Дмитро Молдованов, Ярослав Мотика, Альбіна Ялоза, Ігор Янович, Юрій Денисенков, Ганна Друль, Андрій Дудченко, Ірина Каленик, Олександр Король, Володимир Костирко, Ростислав Котерлін, Антон Логов, Sadan Vague, Данило Мовчан, Володимир Семків, Денис Шиманський, AZA NIZI MAZA, Pictoric, balbek bureau, Hochu Raju, Re +, Дроздов та партнери, Андрій Варениця, та інші.


У паралельній програмі проєкту передбачено виставки в інших просторах, дискусії та зустрічі, лекції, концерти й кінопокази.Виставковий проєкт триватиме до 18 вересня.


Організатори: Артцентр Павла Гудімова "Я Галерея", Центр архітектури, дизайну та урбаністики “Порохова вежа".

Куратор, автор ідеї та текстів: Павло Гудімов

Комісар: Богдан Гой

Менеджмент: Анна Годун

Дизайн: Катерина Большакова

Комунікації: Світлана Велеган

Команда Порохової вежі: Ангеліна Єфименко, Назар Цедуляк

Редакція: Анна-Марія Волосацька

Фотограф: Роман Шишак

Відеомонтаж: Христина Сілівон

Анімація: Анастасія Шергіна

Кураторка музичної програми: Ольга Лозинська

Кураторка кіно програми: Юлія Сінкевич


Партнери проєкту: Львівська міська рада, Львівська спілка архітекторів

Меценатка проєкту: Олена Вовк

Сприяння і підтримка: Володимир Йосипчук, Марк Савицький, Ірина Пріма, Лілія Онищенко-Швець, Оксана Ткачук, Олександр Вендзилович, Ігор Ковалик, Андрій Варениця, Максим Ясінський, Микола Шеремета, «Архклуб ЛООНСАУ», ДК «АБДАНК», «А7 ХАБ», AVR development, Varenycia Manufacture, «Garage Vintage», Бізнес-центр «Промисловий».

Інформаційні партнери: Люкс FM Львів, 24 Канал, zahid.net, hromadske.ua, Холдинг емоцій !FEST, Західноукраїнський архітектурний портал, Журнал «PRIMA Interior»


_______________________________________________________________________

Музи не мовчать

Ці символічні слова чесно демонструють процес творення культури в режимі реального часу. Вислів заперечує оригінальне трактування, де музи мають вмовкнути, коли стріляють гармати. Логіка, закон чи передбачуваність – не про нас. Ніхто не міг спрогнозувати, що культура в умовах війни виявиться настільки плідною і потрібною. Ніколи не міг подумати, що таке скорочення дистанції між подіями й відображенням видасть стільки сильного матеріалу та захопить мене як куратора. Ця виставка не про війну. Вона про творчість у час війни, сміливість, свободу й оригінальність, про які потрібно знати і які варто цінувати тут і тепер. Найбільше вигадок і перекручувань, які ширить людство, завжди виникало навколо історії. Її переписували, змінювали та й чинитимуть так надалі майже всі держави й режими. Але саме сьогодні спостерігаємо апогей історичної брехні, яку приховували за різночитанням (а тепер переважно взагалі не приховують) і яка лунає навколо актуальної війни. Свої дії Росія та її копірайтери намагаються виправдати псевдоісторичними промовами й теоріями. Саме брехня і пропаганда стали рушійною силою агресора. Коли немає ідей, ворог може їх вибрехати та вигадати так само паскудно й нелогічно, перекручено і абсурдно, – іноді цьому вірять. Ось і ми розуміли до чого все призведе, але повірити не могли і не хотіли. Шаблони, які поколіннями закладали в наші голови, не мали дати і йоти сумнівів, що такий сценарій можливий. Я назвав це неочікуване / передбачуване. Однак ці роздуми мають доказ в іншій дисципліні – мистецтві. Рідко мистецтво не було частиною політичного процесу. Війна приперла до стіни всю країну та всіх Українців. І утриматись, не мати позиції чи вагатись уже не виходить. Творчі люди – це завжди нерв. Їхні переживання завжди є частиною процесу творення. Перетравлюючи біду, вони лікують себе й соціум особливими рецептами та процедурами. Саме художники, архітектори, дизайнери, музиканти й поети з літераторами формулюють відповідь, без якої ця війна була би не шансом, щоб перезавантажити світ, а звичайною бійнею, тепер гібридного типу. Таке фундаментальне слово «Культура» і є тим, за що воюємо. Саме вона дає нам можливість вибратися з болота минулого й саме Культура об'єднує нас та творить портрет гордої і складної країни. Саме Культура і є тією високотехнологічною зброєю, без якої перемога – не перемога. Ця війна показала неймовірне піднесення культури та відповідальності. Брехня і неприйняття свободи, бажання загнати в хлів («нє бить скотом» за Ляпісом), підміна понять і мерзотна пропаганда – традиційно фальшиві цінності, які нам пропонує сусід, не розуміючи нічого про нас і про нашу культуру. Історичні приклади на цій стіні – це лише декілька акцентів, які і є дежавю: коли нам допомагають визволитись, коли диктатор – це завжди агресивне й дурне, коли обіцянкам нема віри, коли жахи війни – найстрашніше звіряче звірство, яке проявляється у всіх епох. А що за епоха сьогодні? Чи закінчився період середньовіччя чи постправди? Чи, можливо, продовжується наша столітня чи трьохсотлітня війна з павзами на набрати повітря? Важливо визнати, що ми ще в дорозі до себе. І будь-яка перемога – це важка робота до і після. Перемога – це не парад на площі, це в середині, це глибоко, це біля самісінького серця, поряд із душею, це там, де культура як живе джерело, як крила, без яких ми не встигнемо, як кисень, без якого ми приречені. Я надихаюсь всіма сильними творчими висловлюваннями, які ми спробували вмістити в Пороховій вежі. Ціную кожен виразний і вчасний жест, я бачу драйв сильного імпульсу. Культура горить, і кипить, і викидає протуберанців, які здатні змінити світ і нас у ньому. Ця виставка – не про війну, а про творчість як особливе рятувальне коло, що дає нам талановитий народ. Ця добірка про різне, доречне, потрібне, дзвінке й гостре. Глибокого вам перегляду! Слава ЗСУ, які в час війни дають можливість творити й відкрито це демонструвати.

Павло Гудімов

куратор проєкту