Ірина Каленик презентує проект, присвячений танцю – символу, знаку, обряду, історії.
Танець – це, мабуть, найжіночніше з усіх мистецтв, тому цілком природно, що художниця, для якої образ жінки завжди був центральним, захотіла помістити його пластично-артистичний прояв у музейну площину.
Ірина Каленик обрала 20-ті рр. XX ст. не випадково. У темі танцю їхня естетика заграла по-новому. Модерн був часом емансипації. Жінка голосно та впевнено заявила про себе не тільки як про жінку, а й як про особистість. Жінка як жінка, жінка як людина, жінка як чоловік – ці традиційні образи в роботах Ірини створюються за допомогою модернового антуражу; найкраще проявити їх, вдихнути життя може саме танець. Він є символом епохи, універсальною комунікацією, що не потребує перекладу ні між країнами, ні між поколіннями. Для художниці dancing – найяскравіше поєднання мистецтва, історії і сьогодення, «застигла цитата часу».
«Мета цього образотворчого експерименту», – говорить авторка, – «поєднати соціум і ретроцитати в одному художньому проекті». Ірина буквально «цитує» свої образи: чорно-білий живопис на кольоровому тлі ніби вириває з минулого фрагменти в суто постмодерністській традиції, створюючи оте «нове старе», що вислизає за рамки звичності та звичайності, таке очевидне, але таке невловиме.
«Жест, мова танцю, застиглий рух у стоп-кадрі – своєрідна спроба «прибульців» зі світу танців донести до «землян» (простих смертних) свої думки, почуття», – каже Ірина Каленик. Частиною виставки є відео, яке фіксує танець-спілкування у сучасному повсякденному житті.
Dance Ірини Каленик зваблює погляд та думку. Це мовчазне, але від того не менш виразне освідчення в коханні – чоловікові, жінці, життю, вічності.