Київ. Галерея Лавра
генофондlovekiev
29.05.2010 – 10.06.2010
Антон Логов / Садан / Микита Кравцов / Юрій Кузьменко / Добриня Іванов / Ніна Мурашкіна / Олег Грищенко / Руслан Тремба / Володимир Стецькович
В лютому 2010 року арт-центр Павла Гудімова Я Галерея розпочав програму Генофонд, в рамках якої ведеться послідовна робота куратора з молодими художниками і функціонує стипендіальна програма. Логічним результатом цих дій є персональні проекти авторів, що реалізуються в стінах арт-центру протягом року. Однак метою програми є не тільки і не стільки надання можливості молодим виставляти свої роботи, але формування цілком нового покоління художників й певного рівня культури взаємодії між творчими одиницями й інституціями, меценатами, суспільством. Закономірним розвитком програми є створення групових проектів авторів у їхній співпраці між собою, з куратором та новими виставковими майданчиками. Так, протягом 2011 року колективні виставки художників Генофонду було показано у виставкових залах різних міст України та за її межами. В цьому сенсі генофондlovekiev є тим відправним пунктом, стартом, поштовхом до подальшого шляху програми містами й місцями України.
Cтарт в галереї «Лавра» є невипадковим: фестиваль ilovekiev є певним зізнанням в любові сучасній міській культурі в її конкретному прояві – до столиці Україні, і хоча жодний з художників програми не народився в Києві, саме це місто стало тим «об'єднуючим фактором» для географічно та ідеологічно розрізнених творчих особистостей. Більше того, для багатьох «генофондівців» урбаністика є центральною тему власної творчості. Місто Антона Логова – в його абстрактних пейзажах – романтично-прекрасне, як і обличчя молодих людей на його фотороботах. Міські жителі Садана – кіборги-напівістоти, навпаки, не викликають ані любові, ані співчуття. Місто Микити Кравцова масштабне й іронічне, мов арена Цирку, а для Юри Кузьменка та Добрині Іванова його серце в дрібних деталях та банальних речах. Ніна Мурашкіна декларує в місті свою сексуальну свободу, Олег Грищенко медитує у пошуках Душі, а Руслан Тремба взагалі тікає з міста «До батька на ферму». Мабуть, найяскравішою ілюстрацією амбівалентного ставлення художника до міської природи є проект Птахи Володимира Стецьковича, адже вони, ворони, і є уособленням сучасного «urban kinetic», який у пошуку свободи здатний заволодіти будь-якою частиною міського простору чи продуктом міської цивілізації – фабрикою, простирадлом, папером – та навіть вийти за його межі, – у природне середовище.
Окремим акцентом експозиціє є залучення до проекту Станіслава Префецького – стріт-артиста, який своїми роботами нівелює всю суть вуличного мистецтва, створюючи їх не на вулиці, і не для вулиці, а для галерейного простору. Заперечення заперечення, нещадна іронія та неприхована відвертість – хіба можна чекати від молодих художників чогось іншого? Однозначно тільки одне – Генофонд таки дійсно любить Київ.