Київ. Арт-центр Я Галерея

Geo

Антон Логов

25.04.2012 – 15.05.2012

Антон Логов

Geo – експозиція міфічного масштабу, що розігрує мовою абстракції драму людства на три частини. Керуючись окулярами античного героя Ікара, глядач має пройти певний шлях - від Сонця, через Землю, до батьківського Лабіринту.

Виставка Київ Арт-центр Я Галерея

У новому проекті художник досліджує землю як частину геометрії у сучасному погляді на урбаністику та людську природу. Людська агресія, на думку автора, перетворює землю на абстрактну геометрію. "Проект об'єднує земні, геологічні ресурси (метали, срібло, золото) у концепції сучасного міста, а лесирування як спосіб - виражає погляд з висоти на дистанцію", - пояснює ідею проекту художник. Пост-пейзажні роботи включають, натомість, лише абстрактні елементи, протиставлені працям пейзажистів та художників попередніх епох (Матісса, Тернера, Руссо та Брейгеля). А інсталяція на терасі, створена у співпраці з архітектором Максимом Стасько, задіює нефункціональні елементи простору.

Жоден митець не є монадою, замкненою на собі. Навіть класичні автори спиралися на попередників і часом навіть з ними сперечались. Поготів - автор сьогодення, на раменах якого лежать тисячоліття культури. У кожного є свій «список обранців» - у Антона Логова він поки що вираховується п'ятьма «позиціями». Це картини з середини XVI до початку ХХ століття, які на різних етапах творчої біографії були цікавими автору. Він винаходив у них екзистенційне й соціальне, колорит і космос, деталь і природу, і тим дозволяв «стиха» сперечатися, попри їхню хрестоматійну авторитетність. Нарешті, момент абстрактного баченого наш митець зумів по-різному відкрити у кожного з класиків...

Антон Логов - молодий художник і постійний автор Я Галерея, працює з пейзажем, який є проблематичним жанром у сучасному мистецтві. Нетрадиційні його зразки тепер часто представляються і протиставляються малярству сучасному, хоча переважна їх більшість належить класичному мистецтву, котре може тільки артикулюватися як його предтеча. При тому, що сам contemporary art - саме в цьому сенсі - переживає чи не найбільшу з криз. Ні, зовні усе виглядає дуже пристойно, і фаховий рівень «виконання» традиційних пейзажів може інколи навіть трактуватися як підробки під «старі часи», що - і це теж симптоматично - стає предметом гучного викриття. Але «нове дихання» жанру перевелося, здається, ще в середині минулого століття, і з того часу живиться пролонгуванням симулякрів, які мають стосунок виключно до комерційного життя мистецтва. Не те щоби contemporary art взагалі цурався пейзажу - той органічно входить до його інсталяційних дивоутворень (згадати хоча б роботи Дженіффера Бартлетта чи Ансельма Кіфера), не кажучи вже про фотографічні монтажі на зразок робіт Софі Каль. Але суверенне його існування опинилося під загрозою, а на теренах гіперреалізму було вчинено його урочистий суїцид. Найбільшим досягненням повоєнного пейзажу була робота «Ліс» 1969 року Георга Базелітца, в якій основи жанру було буквально перевернуто з ніг на голову. Проте художник чинив так з усіма об'єктами, які траплялися йому «під гарячу руку»... Жанр, яким колись надихались романтики та експресіоністи, нині став дегенеративним - жанром-акомпонементом, якщо не жанром-«підпихачем».

Тож назріла необхідність нового прочитання старих здобутків та освоєння нових «зон реальності», які виникають не на порожньому місці - їх здійснюють митці вже ХХІ століття. Проте, на відміну від минулих часів, наріжним каменем цього нового прочитання/освоєння стає недвозначність, яка і потребує окремого коментування. Так, роботи Антона Логова хоч і мають абстрактне спрямування, проте виконані з якоюсь каверзою, натяком, «сліпою плямою» в черговому кутку. «Озонова діра» - так художник назвав один зі своїх попередніх циклів, і чи знаєте ви, що з таких, та їм подібних і загадкових - а не знайомо-молекулярних, «дірок» складається 96 % Всесвіту?? Як стверджує сам автор, його полотна - це пост-пейзаж, адже більшість цих творів навіяно саме навколишньою реальністю, хоч і не можуть бути її прямою репрезентацією. Це, з одного боку, «пейзажі стани», а з іншого - уявні віддзеркалення картин зародження світу, проте в його особистій, «логівській», стримано-похмурій манері, а не в мажорній інтонації, характерній, наприклад, для робіт Теренса Маліка. Поєднання архаїки з урбанізмом є насправді глибинним і нездоровим проявом «україно-київської ситуації», в якій органічність відсутня, але несподівано віднаходиться у творах мистецтва. Це пейзажі, побачені з космічного узвишшя - такою є найпростіша версія «Геліо» - та тільки одна з можливих. Складається враження апокаліптичності представлених творів, з огляду також і на загрозливу екологічну ситуацію у світі, і як відповідь на питання, яким може бути живопис «після Чорнобиля». Важливими для автора є суто формальні пошуки, через які згодом, а не навпаки, проривалися «голоси буття». Пошуки спричинили низку цікавих знахідок, деякі з яких і варті окремого коментування.

Перша з них - це невимушена і гранична «серіальність», обмежена в елементах обліку. Іншими словами, більшість творів нового циклу утворюють диптихи і триптихи, чи навіть тетраптихи - нескасовні, але часом не надто помітні за обрисами - це новий формат, творчо «легітимізований» молодим художником уже в 2010 році, в серії «Вторгнення». Іноді роботи нагадують розкадрування якоїсь небаченої стрічки «з життя хмар», а іноді - просто тішать око тонально-колірними контрастами, як правило, лише в одній із частин поліптиху, що скасовує виниклу раптом підозру в самодостатній декоративності. Часом одна картина продовжує іншу, доказує недоказане напередодні, а часом - повертає кут зору на 180 градусів. Зблизившись між собою, картини перемовляються, сперечаються, заперечують одна одній... Скажімо, сірий, синій і блакитний кольори хоча й не суперечать одне одному, але й не є гармонійними доповненнями. Такі німі діалоги, як у відео-інсталяціях, і складають тло висловлювання чи не кожної роботи Антона Логова.

Друга знахідка серії визначається демонстративною злагодженістю фактури - звичайною у класичному малярстві, а нині - підозрілою, якщо не йдеться про навмисне перебільшення, звісно. Аби «загострити прийом», автор у кутку одного з творів облаштовує інофактурну наліпку з підфарбованої емалі: чорне на чорному, мов витікання з могутнього першоджерела - і перехід, завдяки цьому, в «нову якість». Таким чином, «вібрація» полотна досягається не вульгарною пастозністю, а ледь помітною (проте не при всякому освітленні) диференціацією різних просторових зон, із яких одна, вище описана - це чергова версія «озонової діри», нарешті упокореної і доведеної до «спільного знаменника».

У ряді великоформатних полотен спостерігаємо асиметричну іпостась «Гео-Геліо» - водночас парадоксальну і передбачувану. На перший погляд, перед нами - зразки витонченої, та вже давно апробованої пізньої геометричної абстракції, яка трансформувала мондріанівську аскезу до цілком декоративної «плямистості», властивої, зокрема, роботам Елсворта Келлі чи Барнета Ньюмена. Проте насправді фігурність картин Логова є наслідком граничного узагальнення конкретних зон реальності й доведення їх до стану «лапідарного екстракту», і аж ніяк не «втечі» від неї, яку практикували абстракціоністи. Урбаністичний мотив простежується у декількох серіях художника, особливо підкреслений у «Великому будівництві» 2010 року, де картиною виявляється фотографія, іронічно оброблена фарбами.

«Гео-урбанізм» - пейзаж не тільки за назвою. Як жанр, він мусить слідувати за процесом суспільного розвитку, що не завжди є сприятливим для мистецтва. «Земля перетворюється на геометрію», - з гіркотою констатує автор. Як не парадоксально, а спроби зігнорувати подібну еволюцію (знайомий нам мотив «башти зі слонової кістки» - утім, органічніший для красного письменства, аніж для малярства) дають той самий результат. Тільки в одному випадку абстракція виступає способом своєрідного ескейпізму, а в іншому - трагічної знедоленості чи вгадуваного «елементу відсутності» - як у лапідарних обрисах фігур на полотнах Антона Логова. Це - як «Дон Кіхот», у Борхеса переписаний П'єром Менаром...

Інсталяція на терасі Я Галерея, створена у співавторстві з архітектором Максимом Стасько, є третьою і невід'ємною частиною виставкового проекту Антона Логова. Цим виходом за межі галерейного простору закінчується репрезентація нетрадиційних форм пейзажу і починається безпосереднє «натуральне» втілення пейзажу як такого, або ж «інсталяції у просторі». Магічний трикутник окреслюється різноколірними мотузками, основами кутів якого стають об'єкти, котрі давно втратили своє функціональне призначення (обсмалені стовпи, порожній сарай), тож і стовбичили собі посеред двору, немовби «очікуючи працевлаштування», яке їм нині надає сучасний автор... І хоч фраза здасться саркастичною - але поглянемо на неї збоку, як дивимося на тільки-но створений об'єкт, що в ньому поєднуються міцна матеріальність (для утворення просторової інсталяції необхідною було конкретне координування елементів) та буквально «повітряна» абстрагованість. Своєю химерністю він очуднює довколишній матеріальний краєвид - і створює краєвид хоч і ефемерний, та власний.

Олег Сидор-Гібелинда


Being Icarus. Оптика падіння

Щоб не псувати фільм, скажу тільки одне: «Ікар».

Якщо не зрозуміли - нічого страшного.

Але можливо, вам потрібно більше читати.

Тоні Вілсон, з фільму «24 hour party people»

Geo - експозиція міфічного масштабу, що розігрує мовою абстракції драму людства на три частини. Керуючись окулярами античного героя Ікара, глядач має пройти певний шлях - від Сонця, через Землю, до батьківського Лабіринту.

Одна зала (Gelio) - увертюра. Розчинена чиста природа, абстрактні зображення перших стихій, які ще не стали мапами із нанесеними на них лініями. Сонце, яке ще не має чіткого кругу, в зеніті чистої дії зароджує Всесвіт зі світла й кольору... За всіма законами увертюри, зала поступово заповнюється глядачами, які перебувають в нестерпному очікуванні дії - деструкції першопочатку.

Інша зала (Geo) - математична естетика пропорцій, анатомічний театр пост-пейзажу. Точка зору - на рівні космічного супутника - відстань, достатня для зміщення «кута бачення». Самостійні геометричні фігури, написані сріблом та золотом, структурують пласти металів, заритих у землю, затягнутих потоками кисню. Кути та кордони, без яких складно набути форми, замикаються на собі - так само як пейзаж, стаючи урбаністичним, робиться нехитро самодостатнім.

Десь рано вранці Ікар прокинувся, аби вперше злетіти в небо. Натягаючи крила, батько казав йому про свободу, що чекала на них в інших землях. Полон на службі у Мінаса мав назавжди залишитись у спогадах про критський лабіринт. Проте, свобода для юного Ікара була ширшою та наївнішою. Розпочинаючи шлях із точки Geo у точку Gelio, він цілеспрямовано рухав кінцівками, аби перетворити лінійно-кутову механіку необхідності - на чисте сяйво споглядання. І маневр майже вдався...

Флешбеком прокручуючи плівку, побачимо повільну посадку.

Розчинена абстрактність стає більш стійкою, з неї «виринають» трикутники та ромби, ще ближче - репродукції Матісса та Тернера, Руссо та Брейгеля, на одному з полотен якого потопає Ікарів гомілкостоп.

І залишається тераса (умовна третя зала просто неба), де інстальовані нефункціональні елементи простору виконують функцію зламаного ліфта між Geo та Gelio. Де біля скинутого тіла Ікара стоять стіни тих лабіринтів, із яких уже тікали греки, та загубилися суб'єкти постсучасності, можливо - назавжди.

Борис Філоненко


Проект відбувся в рамках Паралельної програми Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012.

Автор

Народився в 1984 році в місті Роздільна Одеської області.

У 2004 році закінчив Одеське художнє училище ім. М.Б. Грекова, а в 2010 році – Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури.

Спипендіат арт-центру Я Галерея.

Із 2008 року бере активну участь у групових виставках в Україні та за кордоном.

26.10.2022 – 26.11.2022
Виставка Київ Я Галерея
12.05.2021 – 05.06.2021
Виставка Київ Я Галерея
20.05.2020 – 14.06.2020
Виставка Львів Я Галерея
01.03.2017 – 21.03.2017
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
18.02.2015 – 16.03.2015
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
17.09.2014 – 06.10.2014
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
28.05.2014 – 21.09.2014
Виставка Львів Галерея сучасного мистецтва УКУ
17.04.2014 – 06.06.2014
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
02.09.2013 – 06.11.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, тераса
10.05.2013 – 26.05.2013
Виставка Одеса Галерея Желтые великаны
13.03.2013 – 03.04.2013
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея
07.09.2012 – 30.11.2012
Виставка Дніпропетровськ Арт-центр Я Галерея
07.12.2011 – 09.01.2012
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Волоська 55/57
27.04.2011 – 06.06.2011
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б
20.08.2010 – 29.08.2010
Виставка Львів Палац Мистецтв
14.07.2010 – 10.08.2010
Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б