Євген Равський / Володимир Костирко (за участю Станіслава Перфецького)
Володимира Костирко та Євгена Равського називають новими старими майстрами. І це дивне словосполучення є дуже точним визначенням для них. Адже художники, такі різні у своїй творчості, все ж таки мають декілька спільних рис. За технікою та якістю виконання живопису вони є справжніми спадкоємцями класичних європейських майстрів, а за тематикою творчості – представниками актуального сучасного мистецтва, бо сюжети для їхніх робіт дає наше життя з усіма його проблемами та питаннями «порядку денного». На проект I don't like fish авторів надихнуло таке сучасне явище як субкультури, а точніше субкультури байкерів та ультрас (футбольних вболівальників). До створення проекту також долучився представник стріт-арту Станіслав Перфецький.
I don't like fish, за словами Євгена Равського, – гасло, своєрідне кліше, яке він запропонував використати як метафору. «Будь-яка субкультура сповнена протестів, заперечень і розбудови «іншого світу», – розповідає художник. – «Особливо, коли до двадцяти і вже готовий здобувати Царство небесне». Равський бачить байкерів не просто хлопцями на мотоциклах, для нього вони – своєрідний лицарський орден із власними законами честі. «В певному сенсі, репрезентантів цих субкультур можна назвати лицарями за вдачею, за духом. Коли мотоцикл єдине цінне, що є у власності. Клуб як лицарський орден – на все життя, ну і вартості з цим пов'язані: вірність, лояльність».
Його колега, Володимир Костирко, створив яскраву агресивну розповідь про власне бачення субкультури футбольних фанатів-ультрас. I don't like fish звучить в нього наче протест, але цей лозунг не має сенсу, тобто виходить, що мета цього протесту зовсім не така важлива, як сам процес агресивного протистояння світові. «Фанати є явищем складним», – каже Володимир Костирко. – «Фанатська субкультура не є анти-суспільною, але є виразом бунту проти системи. Це явище, воно ще схоже на релігійний орден в якому є пілігрими-ультрас, і є лицарі-піхотинці, тобто хулігани, є теж своя ієрархія. Останні, тобто хулігани, організуються в так звані фірми, завдання фірми – фізично відстоювати гонор клубу, образно кажучи – честь релігійного ордену, і гонор міста або дільниці».
Це перший спільний проект двох авторів, який було показано в Києві в арт-центрі Я Галерея.
Павло Гудімов, куратор:
«Дуже нетиповий для Києва живопис, вирощений на глибокій європейській традиції, і таке досить пікантне поєднання з гостросоціальною темою субкультури. В результаті вийшла неминуче трагічна розповідь про початок байкерівського руху від Євгена Равського, готично агресивний живопис про вболівальників від Володимира Костирко, з трафаретами від стріт-артиста Стаса Перфецького. Досить гостро, жорстко і естетські».
