Настає час молодості, набрякання, оновлення і відродження. Настає час дівчат.

Напередодні свята весни, свята з гендерним ухилом, в арт-центрі Я Галерея відкривається виставка молодого харківського майстра Миколи Коломійця. Його Венери, Лукреції і Юдіфі збуджуватимуть після зимової сплячки поснулих ведмедів наших сердець, посміхаючись з картин, а за вікнами галереї, їм в унісон, вібруватиме водограй життя, що вже пробивається крізь влежані кучугури й ожеледицю. Мається на увазі не лише фактор сезонної зміни, а й, так би мовити, історична ситуація.

А ситуація полягає в тому, що сучасний світ, світ, яким він став сьогодні, з його досвідом, переобтяженим подіями, що призводили до великих зсувів, змін і переламів, з його відкриттями і здобутками, з його, прости Господи, тернистим шляхом, опинився на певній межі, коли виникла потреба зупинитися і в усьому розібратися, все пригадати, назвати, понадписувати й дати пояснення кожному експонату. Цей процес пригадування надто затягнувся і старий добрий світ почав маліти, ставати дріб'язковим, і маразматичним в своєму нескінченному пересуванні з місця на місце предметів. Сталося так, що під час цих музейних ігор в слова і назви «втратилася ясність думки», втратився точний образ світу і людина розгубилася, не знаючи як і, власне, на що реагувати у цій розбризканій плямі сучасності. Живий організм почав адаптуватися, прилаштовуватись і міцніти. Зрештою, ми настільки зміцніли, що перестали відчувати, довіряючи тільки словам і визначенням. Десь загубилися серед напружених пошуків сенсів, і визначень концепцій сп'яніння життям, радість моменту і емоційність. Чутно тільки як двигтить гіпертрофована машинерія розуміння.

Серія картин Миколи Коломійця LOVE закликає саме відчути себе. Це, навіть не заклик, а запрошення, інтимне і тактовне. Дівчата з картин, такі справжні, такі, наче, знайомі, кажуть тобі: «Не парся, чувак! Все, що тобі потрібно - це кохання, більше, насправді, тобі нічого не потрібно, принаймні, цієї миті», кажуть і посміхаються, кожна по-своєму. Надзвичайна детальність і, натуралістичність зображення робить їх доступними, вони легко впускають до свого світу і діляться радістю існування, своїми синцями і родимками, запахом квітів і набряклими венами на руках, стиглими вишнями і сливами, солодким розбитим кавуном і осою на ньому. Саме стиглість, готовність до вживання і повнота відкритості робить дівчат елементами емоційних голандських натюрмортів, в яких художник зібрав, і тонко, любовно викарбував олівцем найдорожче, своє. Це відвертість художника, на яку він мужньо пішов, не ховаючись за назвами . Однак, крім реалістичності, дотичності образів, картини сповнені якоюсь дивною атмосферою містифікації, сновидіння, спогаду, чогось знайомого, але забутого, миттєвістю жесту або пози та розмитістю межі між реальним і містичним, вродливим і потворним, принадним і відштовхуючим. Все це відсилає нас до чогось босхівського або гоголівського. Подружка двоюрідної сестри, враз стає відьмою із синім манікюром і чупакаброю на плечі, або венерою із червоною машиною. І очі, ці мигдалевидні таємничі кранахівські очі, які враз п'яніють, чи то від горілки, чи то від життя. В цілому все це виглядає так, ніби Микола Коломієць привів на суд Паріса всіх свої демонів дитинства і все своє кохання, всю біографію і віру в пробудження, тотального пробудження зі сплячки.

Василь Скакун