Упродовж тисячоліть людина змінювала світ з вірою у надприродне, надлюдське. Матеріальні й нематеріальні культурні цінності, які наповнюють і супроводжують наше життя, утвердились завдяки уяві й мисленню, вірі й праці, жертовності й випадковості. Сьогодні ж, щораз демонстративніше і хвацьки, логікою світу заправляють алгоритмічні стереотипи. «Цифроликість» щодня змінює мислення і поведінку людини. Мало хто помічає й досліджує одиничне, рідкісне, щось, що вислизає із загальноприйнятих кліше. Щораз більше людей навколо нас машинально повторюють схожі рухи, занурюючись в безкінечні екрани і поглинаючи технологічно артикульовану типовість та масовість. Очевидно, що стрімкий розвиток недорозвитку – основна тенденція сучасності. Але що є справді людське в цифрову добу?
Колись на основі виняткових історичних подій формувалися базові міфи. Сьогодні інформаційні донесення щомиті розповідають сотні виняткових подій. Кожна з них могла б стати міфом, але залишається приватною трагічною чи веселою історією. Водночас мережа, крізь призму суміші штучного і природного, гарантує кожному право на особистий міф.
Неймовірні «часи перемін». Світ є сталим, але щодня стає інакшим. Його змінюють не народи, а природа і окремі люди. Зрозуміло, що немає жодної народної мудрості, так само як і міжнародної. Народи ‒ лише своєрідний планктон перемін. Досвід і знання дають окремі люди, і згодом це, можливо, стає якоюсь «народною мудрістю». 2017-го «міжнародна мудрість» вкотре потрапила в залежність до окремих нечистоплотних «вожаків зграй». Що саме ми пам'ятаємо з 2017-го? Того року сталось чимало гарних й брудних подій, але які з них дійсно закарбувалися в пам'яті? А що можемо сказати про 2018-й? Кожен наполяже на своєму, та назагал було ще одне обертання планети Земля навколо Сонця. Певен, мало хто пам'ятає, що 2018-го не стало Стівена Гокінґа. Чи намагався хтось ухопити інтенції його закинутих у Космос думок?
Настав календарний 2019-й, і ми вже в логіці нових очікувань. Тож як ми можемо щось пам'ятати? Міцно закорінена в Західній арт-системі перформерка Марина Абрамович вчить людей бачити енергію в емоціях і дивних діях, відчувати найтонші внутрішні вібрації людських істот. Ці ідеї медитативного Сходу дуже актуальні в нинішні кіберчаси.
Перформанс – властиво енергетична дія, а живопис має особливу енергію, каже неперевершена Абрамович. І це правда, як і те, що кожна річ має особливу енергію, коли вона перебуває на своєму місці.
Природа «художнього» полягає у підсвічуванні таємниці, розставленні важливих речей на належні місця. Художникам іноді вдається створити зв'язок між людиною і невидимим, між правдою світу і його невимовною таїною.
За декілька останніх років ряд важливих людей, чиї думки задавали інтелектуальну перспективу світу, пішли в кращі світи. Чиїсь важливі ідеї розквітають саме зараз, чиїсь пророчі голоси звучать вже тисячоліттями, але більшість – розгублені. Щодня «розмоляючі голови» ведуть цілі народи у «царства слави, грошей і краси». Ведуть, забуваючи, що «життя тече в обидва боки» і «вітер віє куди хоче»...
Щоб не втратити свободу, слід багато що ігнорувати в цьому нескінченному потоці інформації. Пам'ятати, покладаючись на чутливість та інтуїцію, що завдяки «художньому» світ набував того вигляду, який має сьогодні, а людина, можливо, ще залишається «людяною», хоча вже й не у центрі Всесвіту.
«Художнє» не тільки розставляє сіті, але й оберігає нас від пасток цього світу.
Ростислав Котерлін