Київ. Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Новий наїв

Дмитро Кузовкін, Олександр Найден

12.01.2010 – 09.02.2010

Автори Нового Наїву прагнуть знайти свою мову, свій стиль і прийоми, чим стають ближче до ідеї сучасного мистецтва, де кожен свідомо чи несвідомо працює з темою. Їх вважають диваками, оточення не сприймає, не розуміють в традиційних мистецьких колах.

Виставка Київ Арт-центр Я Галерея, Хорива 49Б

Новий Наїв ставить за мету знайомство з представниками сучасного наївного мистецтва, а точніше, його міським напрямком. Це розповіді про особистості.

Всі автори не мають спеціальної художньої освіти.

На Заході вживають термін арт-брют. Ми запропонували нашу версію – Новий Наїв. У перенасиченому інформаційному просторі авторів рідко надихають декоративні мотиви народного мистецтва. Автори Нового Наїву прагнуть знайти свою мову, свій стиль і прийоми, чим стають ближче до ідеї сучасного мистецтва, де кожен свідомо чи несвідомо працює з темою.

Їх вважають диваками, оточення не сприймає, не розуміють в традиційних мистецьких колах. Деякі мають рідкісну можливість показувати свої роботи аудиторії.

У кожного автора Нового Наїву своя історія, свій характер, але прагнення спілкування і демонстрації своїх творів притаманна усім.

Проект Новий Наїв арт-центр Я Галерея розпочав у 2009 році виставками Ірини Гаршиної з Сум та Олександра Луценко-Бабана з Чернівців.

Авторів, яких ми представили, об'єднує матеріал – папір. Але кожен працює над своїми темами у різних техніках.

Наративні гуаші киянина Олександра Найдена базуються на дитячих спогадах, образах і героях, таких як «Чорний піонер», «Чорнильниця-непроливайка», знайдена на пітерському смітнику довоєнна лялька, селекціонер Мічурін, або хлопчик-дебіл з монументальної мозаїки на стіні одної з київських шкіл. І сам автор, присутній на роботах у різних ситуаціях, є героєм, учасником або спостерігачем нереальних подій. Олександр Найден більш відомий як мистецтвознавець, автор багатьох наукових робіт і монографій з народного мистецтва, але сам є наївним художником, який розпочав власну творчість після 50 років.


Олександр Найден каже:

«На зміну юнацьким ілюзіям щодо щастя і успіху приходить світ реального абсурду та ідіотизму. Реалії постають графічним переплетенням образів Франциско Гойї і Катерини Білокур. Утилітарно-практичні й ілюзорно-уявні складники життя зустрічаються на порозі пустки буттєвості. Таке враження: ніби ти на околиці села в кучугурах заходиш в пустку з вибитими вікнами, розваленою піччю, виламаними дверима і бачиш там... ну, скажімо, розкішний секретер роботи Буля, або натюрморт Сезанна чи Моранді в оригіналі, або...».


Дмитро Кузовкін живе у Львові, спочатку був музикантом і грав на бас-гітарі у легендарній групі «Вуйки». Потім алкоголізм та лікування в психіатричній лікарні, де він розпочав власну арт-терапію. «Так я віднайшов нові грані зображення дійсності», – розповідає художник.

Дмитро Кузовкін робить аплікації з усього, що потрапляє під руки. В хід іде все, що ми вважаємо непотребом: старі журнали, газети, рекламні листівки та інша макулатура. Обов'язковою частиною кожного твору є напис – афоризм або дотепна історія з добрим гумором. Теми, над якими працює Дмитро Кузовкін – від марсіан у Львові до боротьби з алкоголізмом з підписами українською та німецькою мовами, які спокійно могли б «вийти» на вулиці у якості соціальної реклами.